Истории перемещенных лиц: "Ми казали, що війна буде саме 23-24 лютого"

Первый раз Ирина Аракелова уехала из Азербайджана в 1989 году.

"Коли кажуть, що азербайджанці вбивали вірмен, то можу сказати, що нас вивозили саме азербайджанці.

Вони ж по черзі й охороняли наш підʼїзд.

А "савєцкіе спасатєлі", звісно, там також були..." - вспоминает она об этом времени.

Второй раз бежала из Донецка в 2014-м.

"Вагітна другою дитиною втікала з Донецька.

Стільки покидьків зʼявилося в моєму місці з триколорами..

вже з того часу я почала їх ненавидіти", - рассказала она проекту Перемещенные лица (DP).Мы собираем истории перемещенных лиц.

Если вы готовы поделиться своей историей, пожалуйста, свяжитесь с нами через телеграм-канал.

История Ирины Аракеловой.

Ирина Аракелова и ее семья - Как вы узнали о начале войны?- О пʼятій годині мене підняв чоловік зі словами "Почалося...".

Я прокинулася і почула вибухи.

Страх, паніка, перевірка дітей і..

Одразу почала телефонувати рідним, близьким.

Всі вже були в паніці, всі в сльозах.- Насколько неожиданным это было для вас?- Це не було для мене зненацька або несподівано.

Я навіть дати всім називала саме ці.

Але все рівно намагалася собі постійно вдолблювати, що це неможливо.

Коли всі називали датою ймовірного вторгнення 16 лютого, я казала, що то буде саме 23-24 лютого.

Бо там дати окупації Криму, їх дебільного свята 23 лютого.

Всі хворі на голову люди привʼязують, а ми ж знаємо, що там ідіот маніакальний.

Мені ніхто не вірив.

У шкільному чаті якось написала, що варто брати до уваги міжнародні заяви, засміяли.

Знайомим і друзям казала, так всі вирішили, що я панікую безпідставно.

Чоловік казав, що йти їм на Київ нелогічно.

А хто там з логікою? Там варвари! Я втретє за ці роки вимушена покидати домівку.

Втретє! І всюди були вони.

"Спасітєлі".- Как случилось, что ваш дом перестал быть безопасным местом?- В нас четверо дітей.

Як тільки ми зрозуміли, що це повномасштабне вторгнення..

Полетіли перші ракети, вибухі..

Зібралися за 30 хвилин і виїхали.

Під сирени!Почему вы оказались именно там, где есть сейчас, и чувствуете ли себя в безопасности здесь?Спочатку ми поїхали з Київа на Закарпаття, де нас приютили родичі наших друзів, але зрозуміло ж, що 6 людей з собакою розмістити вкрай важко.

Моя мама живе в Європі, так що ми зараз тут і нам нікуди більше їхати.

Знаходячись там, ми б ни чим не змогли допомогти країні, бо весь час були з дітьми вдвох, з чоловіком.

А зараз можемо працювати на перемогу нашої України.

Вы сомневались в своем решении покинуть дом? Вы чувствуете сейчас, что это решение оказалось правильным или вы смогли бы поступить иначе?Так, я сумнівалася, але вирішальний ж аргумент - діти...Потім прочитала пост одного нашого військового про те, що не треба заважати, треба шукати місце, де ти зможеш бути корисним для перемоги.

І це мене заспокоїло.

Хоч агресії в мене стільки, що я б залюбки взяла в руки зброю і без жалю б їй користувалися.

Я ненавиджу їх, щиро ненавиджу!- Вы готовы вернуться? Что должно произойти, чтобы вы приняли для себя такое решение?Я хочу повернутися! Дуже хочу.

Зараз хтось каже, що це час для початку нового життя, а я цього зовсім не хочу.

Я хочу додому!- В чем вы больше всего нуждаетесь прямо сейчас (и морально, и материально)?- Морально? Перемоги! Кожну хвилину перевіряю новини.

А так..

Але ж моя професія для Європи не підходить, я викладач, експерт з маркетингу.

Роботи немає, бо немає знання мови країни перебування.- Что вы собираетесь делать дальше?- Планів немає.

Бачити свій вклад у боротьбу - ось це нам допомогає зараз жити.

Збираємо ліки Європою і чоловік відвозить їх на кордон.

Збираю гроші на організацію харчування в Київі.

Працюю з журналістами і блогерами.