Жительки Херсона розповіли журналістам про реалії життя в окупованому Херсоні

Журналісти "Української правди" поспілкувались з жителями Півдня про реалії життя в умовах російської окупації.

Серед співрозмовників журналістів були три жительки Херсона. Розмова з ними та іншими жителями Півдня поділена на декілька блоків.

Люди розповіли про початок окупації, поведінку окупантів та ставлення до місцевих, "продукти, ліки, цигарки" (продовольчу ситуацію), бойові дії, опір окупації та "настрої в місті".

Далі - дослівні свідчення людей.

Початок окупації

Марія* (* - ім'я змінене), Херсон: - Росіяни зайшли дуже лячно. У перший день окупації вони розстріляли з БТРів нашу тероборону в Бузковому парку - це близько 16 чоловіків. Напередодні ми благали їх не виходити - у нас не було зброї, але вони пішли й усі загинули. Також на вулиці Синельникова...
Люди ховалися в підвалах. Син директорки ліцею Анжеліки Мельник Юрій вийшов по їжу і його розстріляли - його розірвало на шматки. Є відео, де Анжеліка Мельник разом з чоловіком просто збирає свого сина в пакет і бажає всім російським матерям збирати своїх дітей у пакети. Я впізнаю її голос, це моя вчителька...
Уявіть, який жах ми всі відчули.

Анна* (* - ім'я змінене), Херсон: - Організація оборони міста, вибачте, але була про**бана. Тероборонівці пішли в Бузковий парк з "коктейлями Молотова", тому що більше нічого не було - тільки іржаві автомати й по 10 патронів на людину. Насправді це герої нашого міста, і я сподіваюся, що після деокупації ми вшануємо їхню пам'ять. У мене досі від тих відео, тих тіл сльози на очах.

Поведінка окупантів та ставлення до місцевих

Марія: - Росіяни спокійно їздять по місту, ходять до наших магазинів, аптек і скрізь розраховуються гривнями. На моїх очах військовий з автоматом вийшов з аптеки і купив у бабусі тюльпанів...
Ми в шоці. Вони тут живуть своє життя і йти звідси не збираються. От вони бачать, що хтось їде, забирає обладнання з офісу, підходять і кажуть: "А чого ви це робите? Працюйте, ми ж не стріляємо". Після Бучі вони масово почали питати: "Вас же ніхто тут не ображає?".

Даша* (* - ім'я змінене), Херсон: - Я волонтерю - ми збираємо гроші, стоїмо в чергах, купуємо продукти і розносимо їх бабусям, багатодітним сім'ям. Але російські військові викрадають та залякують таких людей, бо їм не вигідна наша робота - вони хочуть, щоб місцеві більше брали російської допомоги.

Продукти, ліки, цигарки (продовольча ситуація)

Марія: - Супермаркети в нас пусті вже тижні чотири - до Херсона нічого не завозять. На щастя, область в нас аграрна, і орки пускають з області овочі та м'ясо. Завезли ковбасу з Криму - ми її вирізняємо, бо вона без етикеток, без нічого взагалі. Сосиски у нас коштують від 480 гривень - це ті, що до війни десь по 40 були, ковбаса - від 400. З'явилося багато точок "з рук", з російськими цигарками "Стюардесса", з "воронежскими дрожжами" - скоро ж Великдень. Цигарок, як і улюблених стіків Кіма, немає. Але є люди, які щось приберегли і продають. Сигарети коштують 200 гривень, айкос-стіки - 150 гривень.

Анна: - 27-го лютого на дверях аптек з'явилися списки "чого немає". Зараз деякі з них працюють, але продають здебільшого креми, мазі - усе, що лишилося.

Бойові дії

Марія: - У самому Херсоні немає вибухів - вони були тільки в перший день окупації. Зараз вибухи є в Станіславі, Чорнобаївці - там їх бомблять наші ЗСУ. Ми все чуємо, насправді. Чорнобаївка, наприклад, від нас за два кілометри.

Анна: - Хоч ми і далеко від Чорнобаївки, але ми все чуємо - у нас трясуться вікна та двері. І, знаєте, для когось це стало мемом: "Ха-ха, 15 разів вдарили по Чорнобаївці! 16!". А для жителів міста в цьому немає нічого смішного. Ти просто здригаєшся від страху з надією, що це гатять не біля твого будинку.

Опір окупації

Марія: - Попри весь жах на початку окупації ми вирішили не здавати місто оркам і виходили на мітинги. Зараз уже не так активно, бо людей - активістів, політиків, журналістів - почали викрадати. У мого одногрупника вкрали дядька, він тренер тхеквондо. Вони забрали наш прапор (з міськради - ред.), але в нас жовто-блакитні лавки, ми скрізь прив'язуємо українські стрічки. Ми боремося, як можемо.

Анна: - Я не виходила на мітинги, бо весь час займалася волонтерством. І, чесно кажучи, страшно. Після "Ізоляції", книги Асєєва, найменше, чого б я хотіла в житті, то це потрапити в катівню.

Настрої в місті

Марія: - Ми не хочемо виїжджати з міста, бо ми його тоді фактично здамо - на, користуйтеся!

А ми ж тут жили, моя дитина тут ходила в садочок. Зараз ми проїжджаємо повз розбитий КАМАЗ, "зедка", звідти вже прибрали труп російського солдата, і моя 5-річна дитина каже: "О, добре, що це "зедка", а не наші". Коли ми чуємо бахи, нам дуже лячно, але ми радіємо, бо знаємо, що наша армія підійшла ближче. Ми дуже чекаємо ЗСУ.

Даша: - Я іноді чую, що південь України нагнав на себе "таке" своїми діями. Але ніхто в Херсоні ніколи не бажав російської влади чи створення "ХНР". Зараз росіяни активно намагаються схиляти людей до колаборації, особливо бабусь, у яких на другому місяці окупації закінчилися гроші та їжа.

Анна: - По місту ходять чутки, що в разі створення "ХНР" наших чоловіків примусово братимуть в їхню армію - і от цього я дуже боюся. Я не хочу, щоб мій чоловік став м'ясом для російської армії. Але настрій у нас бойовий!
Ми волонтеримо, намагаємося підтримувати життя та допомагати потребуючим.