Не може бути дипломатичного вирішення, за якого Україна програє, а РФ переможе – Квін

Тимчасово повірена у справах США в Україні Крістіна Квін в інтерв’ю Фактам ICTV розповіла про повернення американського посольства до Києва, фіаско Путіна, санкції проти Росії, закон про ленд-ліз та чи може США визнати дії Росії в Україні геноцидом.

— Як вам повернутися  до Києва?

— Надзвичайно приємно повернутися, я дуже рада. Я вже всюди ходжу, говорю зі своїми друзями та знайомими, наздоганяю все, що пропустила. Насправді, нічого не може бути краще, ніж знову бути тут і зустрічатися з людьми особисто. Дуже рада, що тепер можу це робити

— Ви зараз почуваєтеся у безпеці?

— Я відчуваю, що я у поміркованій безпеці. Коли починає гудіти повітряна тривога, я роблю те, що треба – йду або у підвал, або у захищене місце. Тож, враховуючи що я це роблю, резонно говорити, що я у безпеці.

— За шкалою від одного до десяти – як би ви оцінили безпекову ситуацію у Києві?

— Ну, якщо 10 це найбільший рівень безпеки, я б сказала, напевно, вісім. Вісім з половиною. 

— А персонал посольства вже працює в звичайному режимі?

— Поки ні. Я повернулася з дуже малою групою дипломатів. Ми хотіли почати з малого – оцінити ситуацію, зрозуміти, що нам треба тут зробити, аби ми з рештою могли працювати в безпеці. Ідея полягає в тому, що поступово ми збільшуватимемо кількість наших людей. Тим часом, наші працівники та місцеві працівники, як і протягом попередніх трьох місяців працюють дистанційно. 

— Консульські послуги, на кшталт візових заявок, надаються тут, в Києві, чи ні?

— Ні. Поки ні. У нас дуже обмежений спектр послуг для громадян США. Яким, наприклад, потрібен паспорт чи щось таке. І навіть це ми тут не робимо. Візи та паспорти ми робимо здебільшого в нашому посольстві у Варшаві. Тож наші консульські послуги ми поки що сюди не повернули. Сподіваємося повернути ці послуги невдовзі, але поки що ні.

— Українські військові кажуть, що ще існує ймовірність того, що росіяни знову можуть захотіти захопити Київ. Те саме кажуть і західні розвідки. Що буде, якщо це знову станеться?

— Я б сказала, що наразі росіяни, здається, не досягають тих успіхів, яких очікували. Поки мені важко уявити, що вони здатні раптово повернутися у Київську область. Але при цьому ми оцінюємо ситуацію весь час, і, якби ми відчували, що ситуація надзвичайно небезпечна, а ми в першу чергу питаємо про це в наших українських колег, тоді б ми вже ухвалили рішення, що робити.

— Як на вашу думку українці дають собі раду в протистоянні російській агресії?

— Я завжди знала, що українці сильні, хоробрі та здатні захищатися, але я маю сказати, що надзвичайно захоплююся українською силою духу, знаєте, вони не ховаються, вони виходять і борються. Навіть якщо вони не можуть боротися на полі бою, вони це роблять іншим чином. Вони висловлюються в соціальних мережах, збирають гроші на зброю, їжу, допомогу, медикаменти для людей. Вони шукають шляхи для людей, які застрягли в якихось місцях, люди похилого віку, або люди з обмеженою мобільністю. Я надзвичайно вражена силою та стійкістю українців.

— Є багато скептиків у Берліні, Парижі, навіть у Вашингтоні – люди, які не вірили, що українці не зможуть протриматися навіть до тижня. Що вас найбільше вражає в цьому?

— В першу чергу хочу сказати, перед цим вторгненням, коли я говорила з пресою, то я постійно повторювала одну річ: якщо росіяни вважають, що це буде просто, то вони помиляються. Українці боротимуться. Тож, я не була надто здивованою, коли з’ясувалося, що я була права. Українці почали боротися. Але, відверто кажучи, мені здається, багато людей переоцінили Росію, переоцінили можливості росіян, і, можливо, трохи недооцінили можливості українців.

Коли скласти ці два факти, то ми маємо, що українці здатні не лише вистояти, але й чинити опір, викинути їх з Київської області, викинути їх з Харківської області. Тож я неймовірно вражена. Здатність українців робити те, що вони роблять, виключно ґрунтується на справжньому патріотизмі, щирості та силі. 

— Цей спротив все ж успішний багато в чому завдяки військовій та іншій допомозі, яку Україна отримую і від США. А тепер ще Байден підписав новий закон про ленд-ліз. У чому його суть?

— Взагалі існує два великих механізми надання допомоги, які ми зараз розглядаємо. Один з них – це ленд-ліз, який щойно підписав президент, тож це вже точно є. А другий – це пакет допомоги на $40 млрд, який вже пройшов погодження палати представників, але далі він ще має пройти Сенат, а потім потрапить до президента. Проте, мені здається, з великою ймовірністю це станеться. Ці дві речі разом допоможуть підтримати Україну навіть більше, ніж зараз. А я гадаю, поки що наша підтримка була значною.

Тож, що можуть гроші? Їх витратять на підтримку безпеки, бюджетну підтримку, гуманітарну допомогу, боротьбу з голодом, викликаним агресією РФ – таким чином гроші витрачають на допомогу по всьому світу. Тож ці кошти вирішать усі ці проблеми. Тоді, як ленд-ліз надасть президенту можливість постачати необхідні речі Україні легше та швидше, без необхідності отримувати дозволи, чи проходити процедури, як зазвичай. Це дає президенту більше гнучкості в наданні допомоги Україні, наданні зброї та іншої техніки. 

— В Україні, цей закон асоціюється з часами Другої світової. Тут це сприймають як насправді щось історичне, а як це сприймають у Вашингтоні?

— Це історична подія в тому сенсі, що, як ви і сказали, що такого ми не робили з часів Другої світової. В цьому сенсі це дійсно історична подія. Але водночас, я вважаю, що це має сенс, бо надасть президенту Байдену більше можливостей допомагати Україні найкращим чином, на його розсуд, ґрунтуючись на дискусії з президентом Зеленським та іншими. Це тепер його право. В цьому сенсі документ історичний.

Я взагалі не здивована, що його ухвалили, бо Україна має двопартійну підтримку в Конгресі, на відміну від будь-якої іншої проблеми, або будь-якого іншої країни в світі. Буквально весь Конгрес висловлює підтримку в будь-яких політичних питаннях, що стосуються України. Це надзвичайно велика перевага для України, і це те, що допомагає президенту Байдену самому допомагати українцям боротися у цій війні.

— Можете простими словами пояснити, як працює ленд-ліз? 

— Звісно, має бути дискусія, а також, звісно, важливо щоби це було в США, і що вони можуть передати. Наскільки я розумію, сама суть ленд-лізу в тому, що замість того, щоб проходити через процес придбання та закупівель і потім відправляти це Україні, якщо можна просто це позичити Україні, а потім Україна зможе за це розрахуватися через роки. Знаєте, стосовно цього немає коротких термінів. Не треба мати гроші відразу аби заплатити за це. Також не треба проходити через усі ці процеси, які зазвичай проходять при закупівлі чогось. Це робить шлях для надання допомоги набагато легшим.

— Чи ви не вважаєте, що якби безпрецедентні санкції проти Росії запровадили раніше, це б завадило Путіну здійснити це вторгнення?

— Нам здається – ні. Це б не зупинило Путіна, не запобігло б його вторгненню. Є дві причини, чому ми не квапилися з санкціями. Перша – санкції мають бути покаранням за неправильні вчинки. І застосувати покарання за те, що ще не було скоєно, мені здається, це не мало б бажаного ефекту. А от натомість сказати йому: не роби цього, бо ми зробимо щось у відповідь, мало б більший ефект. Коли вже наклали санкції, то вже є відчуття, що стимулу не робити неправильні речі вже немає.

Друге, нам треба було переконатися, що якщо вже ми запроваджуємо санкції, то решта країн світу також це роблять. Ми дуже щільно працювали з європейцями, щоб переконатися, що в них також є бажання запроваджувати санкції, якщо Путін почав чинити якісь дії.

І завдяки тому, що ми чекали і співпрацювали з Європою, коли Путін почав робити те, що він робить, ми запровадили такі потужні санкції не лише з боку США, але й Європи. А Європа дуже важлива, адже вони ведуть більше бізнесу з Росією, чим США. Тож ми думаємо що спільні санкції дуже важливі, дуже важливо також підтримувати єдність поміж союзниками, і діяти лише у відповідь на дії президента Путіна.

— Перед цим великим вторгненням США та НАТО говорили про способи стримування Росії, які потрібно було застосувати і які, очевидно, прийняли, щоб РФ не реалізувала своїх планів у Європі. А зараз ці засоби стримування змінились?

— Ця оптова агресія була чимось новим для всіх. Потрібно вчитись, як на таке реагувати, я думаю, Україна вчиться дуже швидко. І це, в принципі, одна з причин, чому вона процвітає, тому що українці швидко адаптуються і мислять інновативно і змінюють реакцію відповідно до ситуації.

Чесно, я не бачила такої здібності в росіян, здається, їм написали воєнний план, десь у 1947-му, або 1950-му – колись далеко в минулому. І вони просто йому слідують, вони не здатні адаптуватися, не можуть змінюватися, тому, я вважаю, в них немає успіху, а в України є. Це ваша національна риса – ви здатні адаптуватися, ви інновативні, ви мислите швидко.

— Очевидно, що Росія сподівалася ослабити НАТО та західні країни, але натомість вони тепер мають більше військ НАТО на кордоні. Чи змінився характер західної дипломатії?

— Я б тут зазначила кілька речей. Перше, те, чого Росія сподівалася досягти, не сталося. Росія фактично провалилася. Росія думала, що вона розділить союзників, але не змогла. Союзники об’єднані, як ніколи. І це допомогло їх об’єднати. Тож, якщо Путін таким чином намагався роз’єднати союзників, це мало зворотній ефект. Він думав, що ослабить НАТО, він посилив Альянс. Дві країни тепер хочуть приєднатися до НАТО, ті, які не мали таких намірів.

Тепер набагато більше військових угрупувань НАТО на східному рубежі. Путін каже, що йому не подобаються війська на східному фланзі. Отже, він не лише провалився у досягненні мети, але ще й спричинив події, яких, як він сам каже, він не хоче. Тож це все реально віддзеркалилося йому. Раніше він думав, що може використовувати фейкові наративи та брехливі новини щоби створити плутанину щодо того, яка саме країна винувата у розв’язуванні війни, і це вже на 100% зрозуміло для всього світу, він зазнав у цьому повного фіаско.

Увесь світ розуміє, що Росія на 100% винна у цій війні, і що Україна на 100% – жертва російської агресії. Його намагання пояснити людям, що в нього була причина вторгатися в Україну повністю провалилася. У це ніхто не вірить. І я думаю, що це гарне свідчення єдності Заходу, гарне свідчення здатності України правильно формувати меседжі, а також меседжі, які надсилає захід спираючись на свою розвідку, що ми бачили, що Росія робитиме. Вони фактично не могли цього зробити, бо держсекретар Блінкен вийшов на телебачення і заявив, що вони будуть влаштовувати ці операції з дезінформації. Тож коли, РФ здійснила інформаційну атаку, ніхто не повірив, бо Блінкен раніше про це вже розповів. 

— Чи тепер поведінка Росії змінила зміст та характер дипломатії та яким чином?

— Я все ще вірю в дипломатію, я дипломат. Якби я в це не вірила, не мала б цієї роботи – пішла б в армію. Але мені здається, що в цьому випадку, ми намагалися дати дипломатії шанс. Ми розпочали переговори з Росією, щоб обговорити те, що, як вони казали, їх турбує. Ясно, що Росія не була зацікавлена. Була якась слабенька потуга продемонструвати, що вони ведуть переговори, але зрештою було зрозуміло, що РФ хоче війни. Здається, нічого не було, що могло б їх зупинити.

У нас були спроби з ними говорити. Чи змінило це дипломатію? Сподіваюся, ні. Існування однієї агресивної країни не означає, що люди втрачають віру в дипломатію, я вірю, що дипломатія може бути ефективною. Як дипломат, я хочу, щоб вона працювала, це ж моя робота. І я все ще думаю, вона може працювати. Але на жаль, все ще існують країни та лідери, які не вірять в дипломатію. На жаль, Путін серед них.

— Байден сказав, що вважає, що Путін загнав себе в ситуацію, з якої виходу немає. Як, ви думаєте, все вирішиться?

— Я б дуже хотіла побачити дипломатичний шлях розв’язання цього, але, очевидно, що не може бути дипломатичного розв’язання, за якого Україна програє, а Росія переможе. Бо це не прийнятний варіант закінчення цієї односторонньої агресії. Мені здається, Росія та Україна досі розмовляють, переговори не дуже жваві, але все ж існують. Я б хотіла, щоб Росія та Україна досягли мирової угоди, яку б Україна визнала прийнятною. Зрештою це і має бути мирова угода, прийнятна для України. І якщо вона така, США, звісно, її підтримає.

— Вам здається, що може прийти час, коли Путіну випаде честь, що йому знову потискатимуть руку? 

—Мені здається це буде дуже важко. Відверто кажучи, Путін зробив з себе ізгоя на світовій арені. Зараз він в одній лізі з північнокорейським, сирійським лідером та іранським лідерами. Він в категорії найгірших автократів всіх часів. Як з цього вийти? Важко уявити. Я б не зараз хотіла припускати, хто потисне йому руку, а хто ні, але зараз мені здається важко повірити, що він може повернутися до статусу, в якому він був до того. Бо зараз люди бачать, хто він такий. Те, що він робить неприйнятно.

— Після того, що сталося в Бучі, в Ірпені, в Гостомелі, що зараз відбувається в Маріуполі, навіть якщо буде мир, або якась форма перемир’я, чи зможе він повернути собі репутацію?

— Звісно, ні. Звісно, я не вірю в те, що він може повернути собі репутацію перед США. Мені здається, дуже складно уявити, що він зможе повернути собі репутацію перед рештою країн світу. Світ побачив, що трапилося. Ми вже визначили що він вчинив військові злочини, він накоїв жахливі речі, які бачив весь світ. І я не знаю, як хоч хтось може сказати: о, ми це ігноруватимемо та будемо працювати з цією людиною. Не буде більше business as usual. Чи є таке місце куди б він приїхав, і там його вважатимуть життєздатним світовим лідером? Я не знаю. Мені таке складно уявити.

— Як ви думаєте, чи назве світ те, що відбувається в Україні, геноцидом проти українського народу?

— Для того, щоби щось назвати геноцидом, є юридична процедура, є суди, які з цим розбираються. Не те, що я кажу, що такого не буде. Але цьому мають дати юридичне визначення. Байден вже заявив, що на його думку, це дуже схоже на геноцид. Ми не хочемо робити висновки до юридичного процесу. Але ми не здивуємось, якщо це визнають геноцидом.