«Самі риють собі могилу». Аналіз антизахідної риторики Росії про велику війну

Досліджуючи російську дезінформацію в українських соцмережах, «Детектор медіа» помітив зростання кількості згадок та маніпуляцій довкола держав та їхніх лідерів, які підтримують Україну у великій війні проти Росії. На інформаційному фронті Кремль намагається дискредитувати якомога більшу кількість держав, перекладаючи на них відповідальність або звинувачуючи в провокуванні нападу на українські території, буцімто розгортанні війни проти самої Росії та інших речах, які породила фантазія Кремля. Тож «Детектор медіа» проаналізував український проросійський сегмент соціальних мереж, щоби з’ясувати, які держави найчастіше згадувалися в контексті війни в Україні після 24 лютого 2022 року, та дослідити антизахідну риторику після повномасштабного вторгнення.

Методологія

Об’єкт дослідження: за допомогою машинного навчання та елементів штучного інтелекту «Детектор медіа» проаналізував понад 65 тисяч дописів у твітері, фейсбуці, ютубі й телеграмі.

Джерела: український сегмент фейсбука, ютуба, телеграма і твітера. Під українським сегментом маємо на увазі дописи профілів, сторінок, груп та каналів, які розташовані в Україні, вказали своїм місцем розташування Україну або мають велику частку української авдиторії. 

Період моніторингу: 24 лютого — 30 травня 2022 року. 

Методологія дослідження — читайтетут.

Особливості телеграма, твітера, фейсбука та ютуба в контексті великої війни

Соцмережа Telegram наростила популярність та авдиторію за останні місяці, зросла й кількість каналів — їх запускали як українські державні органи та медіа, так і Росія. Хоча «українського голосу» в телеграмі й побільшало, однак прокремлівські свого досі не втратили. Найчастіше дописували про держави та лідерів у контексті війни в Україні телеграм-канали «Open Ukraine | Открытая Украина» (з лютого по травень авдиторія каналу зросла на 171 тисячу підписників), «Денацификация UA» (запустили 24 лютого 2022 року, кількість підписників — понад 96 тисяч) та «OdessaZa» (канал запустили 4 квітня 2022 року, кількість підписників — 3,4 тисячі). Останні два пов’язані між собою через цитування та репости й не намагаються мімікрувати під українські. Натомість «Open Ukraine | Открытая Украина» запустили ще у квітні 2019 року, на ньому критикували владу, зокрема часів Петра Порошенка, та активістів. Попри те, що канал видає себе як український, з-поміж іншого на ньому з’являлися меседжі про «нацистів в Україні» та наратив «про західне управління». Нещодавно Центр протидії дезінформації при РНБО додав його до переліку телеграм-каналів, що займаються інформаційним терором. 

У порівнянні з телеграмом у фейсбуці російської дезінформації про війну Росії в Україні було значно менше; а багато публікацій, навпаки, спростовували російську дезінформацію і були антипутінськими. Також розлогі фейсбук-дописи були сповнені спроб проаналізувати війну в Україні. Зокрема, події в Україні порівнювали з іншими історичними подіями — конфліктом у Придністров'ї, Фінською війною тощо. 

Не менш активним у просуванні політичних тез цього разу був і твітер. Його більше почали використовувати українські політики, журналісти й активісти для комунікації з західними партнерами та колегами, для розповідей про реалії війни в Україні. Разом із цим форми комунікації там дещо змінила й російська дезінформація. Український проросійський сегмент твітера синхронізувався з іншими соцмережами та поширював більше політичних міфів — намагався героїзувати Росію, а особливо її «цілі»; укоренити протиставлення «ми-вони» («миротворці / рятівники-бандерівці-нацисти»), нав’язати уявлення, буцімто «лише Росія може подолати нацизм в Україні, бо Захід ігнорує проблему» тощо. Обмеження інших соцмереж позбавляють користувачів можливості приховати або завуалювати сенси своїх дописів, тож твітер можна назвати «прямолінійним» у поширенні маніпулятивних тез. Попри обмеження в 280 символів, деякі користувачів змогли «запхати» туди одразу кілька меседжів російської пропаганди, націленої проти США та Європи. Якщо дати стислий перелік тез Кремля на цю тему, то він може виглядати приблизно так:

Антизахідна риторика в ютубі дещо відрізнялася від тієї, що була в інших соцмережах. Наприклад, у ютубі часто згадували про країни Сходу та Африки. Йшлося про те, що Казахстан віддаляється від Росії й відмовився проводити парад перемоги цього року; США прагне зробити своїм партнером Індію й витіснити Росію; Італія та інші країни нарощують поставки газу з Алжира. Один з основних акцентів ютуба був на темі зброї —  хто передавав Україні військову допомогу, хто відмовлявся, хто вирішив почати виготовляти військову техніку через війну в Україні тощо.

Динаміка згадок країн у дописах про велику війну

Найбільше про різні країни в контексті великої війни в Україні писали з 24 лютого до початку березня 2022 року. Це зумовлено не лише зростанням кількості та активнішим поширенням проросійських меседжів в українському сегменті всіх соцмереж, а й нейтральними новинами та заявами світових лідерів, які засуджували та загалом реагували на повномасштабний наступ Росії на Україну. До речі, про нейтральність дописів можемо говорити лише відносно, адже тема війни сплутала їхню тональність. Якщо раніше новинні дописи, що констатували факти, були нейтральними, то нині майже всі публікації були негативно чи позитивно забарвлені. Йдеться саме про домінантну емоцію в дописі, а не про позитивність чи негативність позиції автора. 

Помірна активність соцмереж була наприкінці березня — на початку квітня, коли Київщину звільнили від російських військових та всі побачили наслідки звірств російських окупантів. Цей сплеск був викликаний не лише реакціями західних політиків, а й спробами Кремля відмежуватися від воєнних злочинів, звинуватити в них або в їх «постановці» Україну та Європу. Переважно йшлося про українських військових та іноземних журналістів. Пік активності у квітні припав на 25 квітня, коли в невизнаному Придністров'ї прогриміла серія вибухів, — це лягло в основу більшості маніпуляцій за цей період, а саме про буцімто втягування Придністров’я та загалом Молдови у війну в Україні. Останній помітний «стрибок» активності був на початку травня, тоді йшлосяпро затримання в Іспанії проросійського блогера Анатолія Шарія.

Натомість умовні «інформаційні затишшя» (дні з найменшою кількістю дописів) використовували для спроб укоренити старі меседжі, часто про нібито «нацистів» — це могли бути як чергові «знахідки / докази» (фейкові документи чи фото), так і просто дописи з маніпулятивними звинуваченнями на адресу України.  

Разом із тим проросійські користувачі транслюють риторику Кремля не лише в частині меседжів та фейків, а й копіюють словник / темник щодо коментування. Це видно з прикметників, які найчастіше траплялися в дописах про російсько-українську війну. Наприклад, війну в Україні частіше називали «спеціальною воєнною операцією»; російських військових намагалися представити як буцімто «миротворчі сили» на чолі з Путіним; досі не полишають спроб говорити про «громадянську війну». Останнє все ж трапляється рідко, переважно в «ретроспективних» дописах про так звані «8 лет» (докладно про цей міф читайтетут). Нижче можна побачити прикметники, які найчастіше використовували в дописах на цю тему (розмір слова свідчить про його вживаність).

Ключові меседжі й тактики російської пропаганди

1. Росія перекладає відповідальність за напад на Україну на інші держави. Найчастіше Кремль вдається до тактики віддзеркалення, звинувачуючи інших у своїх злочинах. Так було зі злочинами російських військових, які намагалися списати на українських захисників. Окрім різного штибу звинувачень, також були спроби виправдати дії Росії. Зокрема, для цього реанімували риторику про «без єдиного пострілу» та паралелі з окупацією Криму. За допомогою таких меседжів Росія прагне виправдати свої злочини на території України й створити для себе образ такої собі миротвориці.

На поширення меседжу, що Росію спровокували на повномасштабне вторгнення, кинули чимало сил. Головну провину за війну в Україні покладали на «колективний Захід» та НАТО, рідше на окремі держави — США, Канаду, Польщу, Британію та навіть Францію. Перелік «причин» нападу на Україну теж був великим — від «порятунку українців» до «запобігання світовому голоду». Наприклад, одне з «пояснень»: напад стався, щоби врятувати українців від «зовнішнього управління», бо США в змові з «нацистською» українською владою перетворили Україну на «юридичну організацію» в Америці. Разом із цим, «колективний Захід» звинувачували у «вирощуванні терористів із 1945 року» — подібними тезами намагалися просувати так звану потребу денацифікації. Очікувано багато разів писали, що «Україна 8 років бомбила Донбас», а демократичний світ спостерігав за цим і ніяк не реагував. 

2. Росія навішує ярлик про «англосаксів». Ярлики потрібно, щоби використовувати їх за потреби в різних меседжах. Наприклад, за цією схемою намагалися розділити українців на «нормальних» (у розумінні кремлівської пропаганди — «проросійськи налаштованих») та так званих «бандерівців / нацистів». Якщо Росія діятиме за старою схемою, то передбачаємо, що цю тему будуть розкручувати та намагатися поглибити «розкол» (яким його бачать у Кремлі) між державами Європи. 

Російська пропаганда довгий час намагалася переконати українців, що Європа нібито «погана» й там «Україну ніхто не чекає». На російське суспільство просувають іще радикальніші меседжі проти Європи. Цей дискурс у Кремлі продовжують розвивати й зараз. Причин вважати, що від нього відмовляться найближчим часом, немає. Однак «перші ластівки» полетіли із запуском ярлика про «англосаксів». Немає усталеного переліку держав і територій, які Росія відносить до так званих англосаксів. До нього то потрапляють, то вибувають різні держави в залежності від зміни політики Кремля. Однак останнім часом під цим ярликом намагаються закріпити Велику Британію та США. Одним із наслідків цього ярлика став меседж (поки що поодинокий) про проєвропейськість у позитивному (на погляд Росії) розумінні: «Європа розділена на умовно проєвропейську частину та проанглосаксонську». Також потрохи вже намагаються зміщувати акцент із «колективного Заходу» саме на так званих «англосаксів»: «Англосакси обманюють Європу, все глибше втягуючи її у війну з Росією» або «Європа, як і Україна, насправді не є ворогом Росії».

3. Росія використовує перекручену історію, щоб виправдати свою агресію в Україні. Переписування історії — це загальноросійський тренд, спрямований підмінити базові речі, на що вже потім нашаровують сучасні рішення. Зокрема, стверджували, що Росія не може бути агресором, бо буцімто саме завдяки їй у світі «з’явилися інші держави Європи» — переважно в цьому контексті йшлося про Литву, Латвію, Естонію, Україну тощо. Такі меседжі не нові для Росії. Пропаганда спекулює історичними фактами, стверджуючи, що Україна (а тепер уже й інші країни Європи) «не повноцінні держави», які нібито не мають права на існування, адже не мають своєї історії, культури тощо. Натомість мають «завдячувати великій Росії» та її «великій російській культурі». У такий спосіб Росія хоче також самоствердитися за рахунок інших держав, применшуючи їхню вагомість. У псевдоісторичному контексті згадували, що «Україна ніколи не була суверенною», адже вона спершу була у складі різних держав, а потім нею постійно «керували західні куратори». Наприклад, Володимир Путін назвав Україну країною «імені Леніна», стверджуючи, що суверенна Україна була створена Росією, а українство — це фейк, адже його раніше не існувало.

4. Росія залякує інші держави, що їм потрібно готуватися до війни. Так Росія прагне створити видимість своєї могутності й показати, що з нею краще «не сперечатися», адже, йдучи всупереч Росії, деякі держави самі «риють собі могилу». Тактика залякування відома ще з часів холодної війни, тож очікувано, що Росія вдається до неї у своїх спробах поляризувати світ. Свої погрози Кремль переважно адресував Литві, Латвії, Естонії, Польщі, Франції та іншим державам Європи; шантажуючи, що Росія не зупиниться на Україні й піде з війною далі, якщо їй «заважатимуть» чи запроваджуватимуть проти неї санкції. Окрім власне ЄС, натяки були й щодо Казахстану. 

5. Росія протиставляє себе Європі та поширює міф про «світову русофобію». Цей міф Кремля складається, зокрема, зі спроб росіян виставити себе жертвами, що реалізується через  флешмоби  в соцмережах, бідкання. Позбавляючи меседжі контексту, російська пропаганда дорікає західним компаніям за вихід чи призупинення роботи в Росії, підсвічує інциденти в інших країнах із нападками чи погрозами на адресу росіян, критикує санкції проти Росії тощо.

Разом із цим, поширювали тезу, що від санкцій, запроваджених проти Росії через війну в Україні, страждає не Росія, а ті держави, які їх запроваджують, зокрема США та держави ЄС. У таких дописах ішлося, що ціни на енергоносії через санкції для держав ЄС лише ростимуть, у той час як на Росію санкції ніяк не впливають. За допомогою таких меседжів російська пропаганда прагне створити видимість «загниваючої Європи», у якій зростають ціни, зупиняються підприємства, страждають люди. Пропагандисти ніби підводять до того, що в таких умовах ЄС «довго не протягне й розвалиться», на відміну від Росії. Теза про «загниваючий Захід» не нова, її використовують півтора століття як протиставлення Росії, яка буцімто активно розвивається, і Європи, у якій нібито все погано.

6. Росія спотворює реальність, стверджуючи, що «Україна всім заважала, або Заходу вигідне продовження війни». Окрім антиросійських санкцій, не менш дражливою темою для Росії стала світова підтримка України. Будь-яку допомогу Україні в Кремлі подають як бажання Заходу «продовжувати війну проти Росії, у тому числі руками України», щоби виснажувати Росію, запроваджувати санкції, руйнувати її економіку. Мовляв, підтримка Заходу для України не справжня — йому нібито вигідно, щоб війна в Україні тривала довго. Насправді ж, мовляв, затяжна війна в центрі Європи не матиме добрих наслідків й для інших країн. Раніше «Детектор медіа»пояснював, чому українське питання важливе для інших держав й чому їхнім урядам вигідно, щоби війна закінчилася чимшвидше. Проте Росія продовжує просувати тезу, що «Україна лише заважала всім» і викликала заздрощі. У контексті «заздрощів» ішлося, що українська земля — це «ласий шматок»: нібито якби не Росія, Україна би повністю перейшла під «західне управління».  

Разом із цим просували меседж, що «Європа і США засумнівалися в перемозі України», буцімто керівництво США та ЄС вже не надто вірять у перемогу України й вважають, що їй доведеться йти на поступки Росії. Схожі тези поширювали про японців, які нібито йдуть проти власної влади та стають на бік Росії в цій війні. У такий спосіб пропаганда прагне нівелювати допомогу, яка надходить Україні від західних партнерів; знецінити спроби союзників припинити війну та створити видимість того, що Україна «нікому не потрібна». Нижче можна побачити словосполучення зі словом «Захід», які найчастіше використовували в дописах на цю тему (їхній розмір свідчить про вживаність).

Здебільшого російське «Запад» вживають із критичним, негативним забарвленням. Під потреби інформаційної війни російські пропагандисти відродили чорно-білу картину світу часів холодної війни, в якій Росія уособлює «добро». Тоді як широким поняттям «Захід» чи «посіпаками Заходу» таврують усіх, кого в Росії вважають ворогами. Тож Росія продовжує навішувати ярлик «про колективний Захід», на якому потім будує свої наративи та меседжі про «зовнішнє управління», «війну Заходу проти Росії», «здачу України» тощо. 

Фото: Mikhail Serbin/Flickr