“Кава зі згарища! Дорого!”. Родина з Гостомеля відновила бізнес завдяки зіпсованій каві

“Вітаю вас в магазині українського виробника кави. Можемо запропонувати каву з запахом перемоги! Ви бажаєте арабіку чи купаж?” 

Так зустрічають українців в шоу-румі Саші та Йоші – пари, якій вдалося повернутися до нормального життя і попри війну стати сильнішими і навіть успішнішими. Їхня історія із ароматом кави –  про силу, якою наділене одне зернятко надії. 

“Коли їхала в Гостомель – був шок, я плакала всю дорогу. Бачу, одна хата є, другої немає, – пригадує Йоша своє повернення до деокупованого містечка. – Потрапила на виробництво – і там теж плакала, коли спілкувалася зі своїми. Ходила, дивилась ці збитки... Потім додому потрапила – і знову плакала… Ми жили в будинку в Гостомелі, але перед воротами міна впала, і ворота знесло, дім понівечений був досить сильно”.  

До війни Саша та Йоша були звичайною родиною. Саша 15 років будував бізнес, що годував їхню сім’ю – шукав, привозив і обсмажував каву,  дбаючи про смак та якість. Саша присвятив каві половину свого життя. Але 24-го лютого їм довелося покинути все нажите у Гостомелі, аби врятуватися всією родиною. 

“Коли ми вже виїжджали з Гостомеля, то були останні пів години до того, як почали зупиняти та розстрілювати людей, – згадує Йоша. – Саша їхав та записував сторіз, де сказав, що вступає до лав ТрО і всім радить так робити”.  

“У мене було два почуття – сум і злість, – каже Саша, –  бо у нас щось пошкоджене, а в  людей зовсім нічого нема. І злість на тих, хто це все зробив”. 

Тим часом в Гостомелі з перших днів війни велися жорстокі бої. Обстріли не вщухали ані на хвилину. Селище потерпало від пожеж. Промзону, де розміщене кавове виробництво Саші та Йоші, фактично знесли з лиця землі. Надії, що кава вціліє, майже не було: "Весь час окупації Гостомеля ми не знали, що взагалі там відбувається, чи вціліло виробництво. Нам казали, що у тому районі вже нічого немає", – згадує Йоша.  

Пара чекала в невідомості, аж поки одразу після деокупації партнер Саші не надіслав йому невелике відео. “Я дивився, і у мене так руки тремтіли – це було дуже дивовижно, це була радість, що вціліла справа твого життя”, – каже Саша.  

Йоша, яка на той час разом з дітьми була на заході країни, першою примчала на згарище. І не повірила власним очам: "Одні склади розбомблені, поруч другі теж знищені, а я дивлюся – наше виробництво стоїть! І кава всередині складів теж вціліла, вся готова продукція – було важко в це повірити".

На той час Саша вже вирушив на фронт. Йоша розуміла: окрім неї, повертати виробництво до життя більше нікому. 

“Я боялась, бо якщо щось почне збоїти, то я просто не впораюсь,– зізнається дівчина. – Але я мала заради чого працювати! Аби усі співробітники працювали, як мінімум. Бо якщо все не працює, люди автоматично втрачають роботу. Колектив був досить великий, але вдалося всіх повернути”. 

“Ми прожили більше місяця в Хмельницькому, потім керівництво подзвонило чоловікові, який також працював тут, – розповідає бариста Настя. – Нам сказали, що виробництво вціліло і можна повертатись”. 

Йоша розуміла: щоб платити людям зарплати, їй треба продати вцілілу каву. І звернулася до колишніх клієнтів: "Вийшла і сказала: ось маємо продукцію, її така-то кількість, і буквально за годину через інстаграм було продано понад 50 кг кави. Весь склад ми розпродали буквально за кілька днів. Але стикнулися з новою проблемою. Коли перевезли продукцію до Києва, дізналися, що кава має запах гарі". 

Йоша запанікувала – каву зіпсовано! І запропонувала повернути гроші за зерна, підкопчені димом гостомельських пожеж. “Втім, одна з покупчинь, Катя Руда, написала: “Тю, та це ж кава з запахом перемоги, що ти вигадуєш, нічого страшного в тому немає!”. І так воно і вийшло, люди розкупили цю каву з запахом перемоги. І коли вона закінчилась, а ми виробляли вже нову, мені писали: мовляв, я хочу з тим самим запахом!”, – розповідає Йоша.  

Аромат врятованої кави став фішкою бренду. Справи пішли вгору. Турбувало тільки одне – Саша перестав виходити на зв’язок. А за кілька днів Йошу ошелешило новиною: коханий у шпиталі! 

“Наш малий мене побачив і не впізнав, бо я дуже схуд, – пригадує Саша. – Йому кажуть, це тато, а він – ні, це дядя! Тільки на другий чи третій раз впізнав мене”. 

Відновлення тривало близько місяця. Але до війська Саша повернутися вже не може. Тепер він зайняв місце на економічному фронті, тим паче що дружина зробила усе, аби справа його життя знову ожила: "Вона вивела бізнес на новий рівень, – пишається дружиною Саша, – бо дізналися дуже багато людей про наш бренд і про те, що ми в таких умовах можемо працювати, виживати, зберігати якість". 

"Нам нічого боятися, ми працюємо щодня. От поки ми з вами розмовляємо, дві ракети збили над Києвом, – каже Йоша. – Ми так живемо, і всі українці так живуть. А що нам тепер, не жити?"