Дитячий погляд: Хочу, щоб воїни повернулися до своїх матерів, дружин, дітей

Багато малюю на українську тематику. У моїх доробках є україночка і є дівчинка, яка каже: «Я люблю Україну». Війна спонукає творити саме на цю тематику. Я хочу малювати для воїнів, для ЗСУ, щоб їм передати ці малюнки, щоб підтримати їх.

Ще помітила: коли малюю усміхненого персонажа, то усміхаюся, а коли сумного, то стаю сумною.

Якщо мені болить за Україну, то одразу беруся до малювання. Коли виливаю на аркуш те, що всередині, то стає легше. Своєю творчістю хочу передати те, що у мене в серці. Наприклад, мені шкода воїнів. Я хочу, щоб вони повернулися до своїх матерів, дружин, дітей. Звісно, бувають й такі, що не мають дружин, дітей і хто їм буде відправляти ці малюнки? Лише такі дітки, як ми.

Ще плануємо з мамою виготовити козаків у техніці лялька-мотанка, розпродати їх і ці гроші переказати для ЗСУ.

Також у моєму доробку є малюнок, як дві жінки-країни (Україна та росія) спілкуються між собою. Тло картини – це Космос. Україна світліша, її волосся прикрашають наші землі, а в руках вона тримає відважних воїнів. Так же і з росією. Тільки росія – темна, якась така… Вона просить, щоб Україна також стала росією. Україна відмовилася. І росія протягнула руку зі своїми військовими, і потім Україна почала захищати себе, давала здачі, бо мусила.

Я люблю Україну, бо вона гарна, вона процвітає. Мені вона подобається, це моя рідна земля. Це Буковина. У нашому краї найбільше люблю заходити на якесь поле із пшеницею і змальовувати це все. А якось розмовляла телефоном з бабусею, а вона каже: «Анечко, малюй уже кульбаби замість пшениці, щоб все було в кульбабах! Щоб все жовте і нема навіть толком трави». Ось я так і зробила, коли зображала україночку.

Підготувала Ольга ШУПЕНЯ