Не ампутировали ни одной поврежденной в бою конечности. Как в Ужгороде спасают наших воинов

Із початку повномасштабної війни тут зробили уже сотні непростих операцій.  Скількох пошматованих військових врятували, не розголошують. Лише кажуть: одночасно у відділенні лікують понад 30 захисників. Щодня роблять більше 10 операцій.

⁃ Усіх поранених бійців привозять до нас у важкому стані. Але не соматичному, а ортопедичному, травматологічному. Перед цим їх уже лікували у багатьох медзакладах. Зазвичай до нас етапують їх із Львівського або Мукачівського військового шпиталю, – каже  Михайло Василинець.

У них багатоуламкові, вогнепальні чи мінно-вибухові травми. У багатьох пацієнтів є ушкодження сегментів обох нижніх кінцівок, таза чи верхніх кінцівок. Це найважча категорія пацієнтів. Тому що у багатьох з них є якась сформована інфекція.

– Вони потрапляють до нас через місяць після поранення. Доволі часто є проблема з дефектом м’яких тварин. І ми спершу загоюємо м’які тканини і ліквідовуємо інфекції.  Тільки потім, через місяць-два переходимо, власне, до лікування кістки. Тому це таке складне етапне лікування, – пояснює лікар.

Вогнепальні поранення і складні ураження кісток – це виклик для ортопеда-травматолога. Бо важко травмованих бійців багато. До цієї лікарні їх привозять двічі на тиждень евакуаційними потягами. Буває, що в одного героя пошкоджені одночасно кілька кісток.  Тому одній людині упродовж кількох місяців тут можуть робити навіть по 12-15 ювелірних оперативних втручань.

⁃ У нас непогані результати. Ми не ампутувати жодної кінцівки. Усі врятовані, – скромно каже лікар.

Повернути захисників до нормального життя допомагають імпланти. У лікарні наразі їх вистачає.

⁃  Із початку повномасштабної війни ми працюємо з благодійниками. Дуже велику допомогу нам надає Ужгородська міська рада. На благодійному аукціоні, організованому керівництвом міста, було зібрано 700 тис. гривень. Усі ці гроші пішли на забезпечення імплантами військових, – розповідає директор Ужгородської міської багатопрофільної клінічної лікарні Олег Голуб.

Нині ця лікарня – одна з трьох в Україні, що стала учасницею пілотного благодійного проєкту, який реалізовує Міністерство охорони здоров’я України. Якісні імпланти для остеосинтезу закордонного виробництва зможуть безкоштовно отримати понад півтори тисячі  постраждалих на війні захисників. Лікарня в Ужгороді першу партію титанових імплантів уже отримала.

⁃ У нас є гідромодулярні цвяхи, які ставимо у закриту велику гомілкову кістку. Маємо багато пластин для лікування діафізарних переломів, гвинти, стрижні та шприці. Словом, є усе необхідне, щоб лікувати перелами кісток, – говорить Михайло Василинець.

Неймовірних історій порятунку в цій лікарні чимало. Військовий із позивним Рус на передовій біля Бахмута потрапив під мінометний обстріл. Дістав важких поранень та ледь не втратив ногу.

⁃ Ми були на позиції, був мінометний обстріл. Так і дістав осколкове поранення. Постраждала рука, нога, інша нога, – показує на пошматоване тіло боєць.

На його правій нозі немає 12 см кістки. Героя лікували у багатьох медзакладах країни. В Ужгороді провели п’ять операцій. І він вже стає на ногу. Йому ще важко, бо треба наростити кістку.

На його нозі апарат Єлізарова. Щодня підкручує на ньому гайки по міліметру, щоб кістка відновилася. На лікування підуть місяці. Попереду – ще операції. А потім – довга реабілітація. Та чоловік упевнений, шо кістка відновиться і він бігатиме.

⁃ Найважливіше зараз – зранку розігнути ногу. Бо німіють м’язи. Десь із пів години роблю зарядку. Розім’яти треба, розігнути. А потім потихеньку встаю і йду, – говорить військовий.

Разом з  ним у палаті на сусідньому ліжку – боєць із позивним Беркут. Він харків’янин, водій автобуса.  Зранку 24 лютого, у перший день повномасштабного вторгнення голіруч пішов зупиняти окупантів. Пройшов Луганщину, Донеччину та рідну Харківщину. Дістав контузію та травму ноги. Майже 11 місяців не бачив свою 9-річну донечку. Та додому не рветься – а знову в бій.

⁃ Вранці 24 лютого я пішов не на роботу, а на об’їзну Харкова – зустрічати колони окупантів. Тому що вдома сім’ї, вдома жінки і діти. А як інакше? Я постійно думаю про побратимів. Хочу до них. Одужаю і поїду. Щоправда, ще не знаю, що скажуть лікарі. Але я хочу далі боронити країну. Нам таких сусідів тут не треба, – переконливо каже військовий.

Війна залишає сліди на тілах наших героїв. Травматологи й ортопеди ставлять їх на ноги. У цій ужгородській лікарні планують створити ще й реабілітаційне відділення. Щоб був повний цикл лікування і постраждалі від ворожої зброї бійці могли повернутися до повноцінного життя. Майже всі бійці, котрих лікарі врятували від ампутації, мріють повернутися на фронт, щоб перемогти ненависного ворога.

Фото автора

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.