Хвилина мовчання: згадаймо каратиста Миколу Яремчука

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Миколу Яремчука.

12 лютого під Бахмутом загинув 22-річний Микола Яремчук із Чернівців. Він пішов на фронт добровольцем у листопаді після свого старшого брата. До війни Микола займався карате й працював тренером, на фронті був командиром взводу десантників. 17 лютого тіло військового зустріли у Чернівцях.

Полеглий військовий Микола Яремчук

фото: Суспільне Чернівці

Хлопець з дитинства займався карате, був учасником та призером міжнародних змагань, мав чорний пояс. Закінчив факультет фізичної культури та працював тренером.

«Майже всюди він був на п’єдесталі, і найбільше його досягнення – це срібний призер на чемпіонаті України серед юніорів у 2006 році, кандидат у збірну. Микола починав працювати в клубі і як тренер з усіма дітьми находив спільну мову», – каже тренер із карате Святослав Сідлярчук.

Спортивну кар'єру Миколи спершу перервала пандемія коронавіруса, під час якої хлопець зосередився на тренерській діяльності. 

Влітку минулого року Микола закінчив навчання у Чернівецькому національному університеті. 1 листопада пішов до центру комплектування. Спочатку був на навчаннях. У цей час старший брат Павло воював на Миколаївському напрямку. Вони підтримували зв'язок.

Захисник був сапером у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Батьки кажуть, що він пішов добровольцем, бо до війська у перші дні повномасштабного вторгнення пішов його старший брат Павло.

Згодом роту Миколу направили на Бахмутський напрямок.

Батько пригадує, що останніми словами, які полеглий син писав йому, були: «Тату, я готовий на всі 100».

Хлопець планував одружитись. Мама вишивала йому сорочку на весілля.

«У Миколи була дівчина, мала зараз їхати. Я вишивала сорочку, чорну, з тризубцем, як він захотів. Не встигла… І все. Не встигла», – каже матір загиблого.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять всіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.