Хвилина мовчання: згадаймо художника Артема Азарова

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Артема Азарова.

Артем Азаров – митець і студент із Харкова. Навчався на четвертому курсі в Харківській державній академії дизайну і мистецтв. У вересні планував презентувати персональну виставку, працював над дипломним проєктом, створив картину із зображенням канатоходця, але так і не встиг захистити свою роботу.

Артем професійно займався боксом. Брав участь у створенні й діяльності військово-патріотичної організації «Фрайкор». Був добровольцем, з 2017 року здійснив шість бойових ротацій на Донбас. З початку повномасштабної війни знову пішов воювати. Отримав позивний «Художник». Артем загинув 5 березня в боях за Харків.

Артем Азаров народився в Харкові, зростав у Мерефі, що в 30 км від обласного центру. Виховувала його мати-вчителька. З 2013 року хлопець брав активну участь в націоналістичному русі. А вже наступного року разом із побратимами протистояв «руській весні» в рідному місті.

«Зовнішній вигляд Артема був нетиповим як для митця, – розповідає побратим загиблого бійця Богдан Войцеховський. – Це був кремезний русявий хлопець зростом близько 2 м, накачаний, підтягнутий, широкоплечий, з татуюванням на шиї з обох боків.

Його хист до малювання, даний від Бога, прокинувся, коли він досяг певних висот в спорті, зокрема, в боксі – Артем виступав на обласному рівні, здобував перемоги на регіональних турнірах та став призером чемпіонату Харківської області. Але при всьому цьому він мав великі претензії на аристократичність.

Від інших його відрізняла манерна поведінка, правильність в судженнях – він ніколи не допускав в своєму оточенні низьких жартів. Він був людиною, яка не любила гаяти часу. Нібито відчував, що на цьому світі йому відведено не так багато – у вільний від служби час багато читав та вчив, займався спортом або малював».

Побратими розповідають, що свого часу Артем закінчив навчальний заклад за технічним фахом, але надалі обрав шлях митця, продовживши навчання в художньому училищі, а далі вступив до Харківської державної академії дизайну та мистецтв. На момент широкомасштабної навали ворога чоловік був студентом четвертого курсу факультету образотворчого мистецтва даного вишу. У вересні 2022 року планував презентувати персональну виставку, працював над дипломним проєктом – художник створив картину із зображенням канатохідця, але так і не встиг захистити свою роботу: його вбили російські окупанти…

У 2017 році Артем Азаров стає одним із засновників організації та добровольчого підрозділу «Фрайкор». До моменту широкомасштабного вторгнення росіян на територію України мав шість ротацій, під час останньої – як командир взводу в зоні проведення бойових дій на сході країни. Зокрема, відповідав за фізичну підготовку особового складу підрозділу. Разом із побратимами він обороняв район на напрямку Донецька.

Зі своєю нареченою Олею Артем познайомився в академії. Разом пара була півтора року. «Перша думка, коли я на нього подивилася: «Цей хлопець бачив смерть». Важко пояснити, це читалося в його погляді. Тоді я ще не знала, що він був в АТО…» – каже кохана захисника.

За словами Ольги, Артем був таким, якого неможливо не запримітити: русявий, татуйований красень двометрового зросту. Ользі він здався людиною, яка поважає й цінує себе, знає чого варта, але все це було не про самозакоханість.

«Я спостерігала, як він спілкувався з викладачами, як ставився до мистецтва, яким працьовитим був, – пригадує дівчина. – Він, як і я, ішов додому з майстерні останнім. Бо ми знали, навіщо мистецтво й що нам від нього потрібно».

Ольга каже: Артем добре відчував колір. А більшість часу в процесі створення картини витрачав на пошук теми, ідеї, розроблення композиції...

Артем Азаров залишив декілька ескізів, які через повномасштабне вторгнення так і не встиг реалізувати. Розпочате ним продовжує Ольга. «Це те, що я маю зробити, моя місія, – каже вона. – Усі мої мрії й плани втратили сенс, коли він загинув. Я довго не розуміла, навіщо залишилася. Потім, коли згадала нашу розмову, де він говорив про свої ескізи й мрії, я зібралась і почала реалізовувати їх».

Наречена Азарова разом із батьком Артема створили меморіальний сайт про нього. «Я вирішила зробити його, спираючись на смаки Артема, тобто таким, яким би його робив він», – каже Ольга.

Мешкаючи в Харкові, дівчина щодня боялася, що щось трапиться й вона не встигне з сайтом. Декільком людям періодично писала про те, як бачить виставки Артема, надсилала фото картин, які редагувала… «Мені було страшно не так через своє життя, як через те, що загину зі своїм ноутом і камерою, а світ не побачить, який він талановитий», – каже дівчина.

Деякі картини Артема треба реставрувати. Наразі дівчина разом із його рідними збирають кошти на це. «Картини певний час зберігалися в приміщенні з високою вологістю, де були пліснява й павутиння. Це негативно вплинуло на них: на одних тепер дірки, на інших – тріщини, пилюка, прожухлості, різні деформації полотен і підрамників, – розповідає Ольга. – Після реставрації картини будуть зберігатися в належних умовах, орендую під це окреме приміщення. Зараз збираю кошти на реставрацію. Можливо, через брак зв'язків збір просувається дуже повільно. Та й у людей наразі інші пріоритети: у країні війна. Але все, що залишилося від Артема, – це картини й спогади… А на картини сильно впливає час».

В останні роки, окрім іншого, Артем писав і на військову тематику. Він це робив не тому, що йому так подобалося, а тому, що це була частина його життя, пояснює Ольга.

З перших годин великої навали росіян Артем Азаров разом із побратимами обороняли рідний Харків від окупантів. «Художник» був призначений старшим групи. На жаль, вже за десять днів він загинув. Це сталося на околиці Харкова з боку селища Кулиничі.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.