Думають про відпочинок у Криму: як працюють артилеристи 32 бригади на бойових позиціях

Артилеристи 32 бригади на бойових позиціях перебувають віднедавна. Новосформована бригада лише нещодавно стала до бою, пройшовши навчання на українських полігонах та в Німеччині.

Як живуть та пристрілюються українські військові з 32 бригади – показали й журналістам Фактів ICTV. Побут налагодили швидко. Але не встигли ще розчистити сміття навколо.

– Тут колись росіяни стояли, через це купи сміття скрізь розкидані. Наші такого не залишають. А тим що? Це ж не їхня земля, – розказує єдина тут жінка, офіцерка Анастасія.

Для всіх тут вона старший офіцер батареї – Анастасія Володимирівна. Вона навчила побратимів працювати на бусолях, наводити гармати.

– Обирала професію в 17 років. Тепер, правда, розумію, що вона не зовсім така, як мені тоді здавалося. Розглядала ще варіант – піти в поліцію. Загалом, я з восьмого класу на весіллях співала, але подумалося, що це якась несерйозна професія. Захотілося серйозної. Так і вступила до Львівської академії Сухопутних військ. На війні моя освіта дає дуже багато. Хлопці не знали елементарного. Якось вони злякались свисту снаряда. Кажу: та це ж добре, це означає що перелітає і точно в нас не потрапить. Їм навіть такого не пояснювали, – каже Анастасія.

Гармата на цій позиції – самохідна артилерійська установка. Велетенська машина повністю закопана в землю. Закопували всю ніч. Над поверхнею стирчить лише гармата. На снарядах написи англійською Full і Reduced.

– Англійською — бо везуть з усього світу. Це єдиний радянський калібр, який себе дуже добре зарекомендував. До речі, якщо привозять з російськими написами, то біда. Там або порох відсирів, або щось інше не так, – каже Анастасія.

Юрій воює з 2016 року. Він – досвідчений артилерист. Військовий показав бойову машину і своє робоче місце.

– Під час пострілу головне берегти праву ногу, бо відкат йде якраз по нозі, – каже Юрій.

Установка стоїть на одній позиції недовго, декілька днів, і прибирають. Довго стояти на одному місці небезпечно.

Ще один боєць Сергій у 32 бригаді недавно. Його завдання – підвозити БК та снаряди на позиції. Каже, що воювати його навчила “сімдесят двійка”. Був там в батареї протитанкових керованих ракет. Стріляли з “нуля” з окопів.

– Я тоді зрозумів: хочеш жити – слухай, що говорять досвідчені, розумні люди. Я слухав і вижив, – каже Сергій.

Він розповів, що хоч і на фронті, а думати хлопці й дівчата намагаються про хороше.

– Про майбутній відпочинок в Карпатах, у Криму… Та про що-небудь. Головне, не накручувати себе. На нервах, коли руки трясуться, далеко не заїдеш, – зізнається боєць.

Військових засмучує і навіть обурює те, що бачать на мирній землі.

– Я тут пів року як побуду, приїжджаю додому — ніби чужий. Не можу себе знайти. Тут завжди напружений, завжди кудись біжу, адреналін. А там всі на розслабоні. У людей думки про те, як злітати в Єгипет. Їх війна наче й не стосується. Розумію, що в цьому немає нічого поганого, але мені потрібен час, щоб перелаштуватися, – каже Сергій.

Він поділився, що декілька місяців – думки лише про війну. Вона і вночі йому сниться, а потім стає легше.