Помер український дисидент та публіцист Василь Овсієнко

На 75-му році життя  пішов з життя український дисидент та політичний в'язень радянських часів Василь Овсієнко. Про це повідомив Вахтанг Кіпіані у своєму Facebook.

«Не стало Василя Овсієнка - людини численних чеснот, християнина, українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політв'язня брєжнєвсько-горбачовських таборів. Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони», - написав Кіпіані. 

За словами Кіпіані, в останні роки Овсієнко хворів.  

Що відомо про Василя Овсієнка

Василь Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. У 1967–1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету. 

Овсієнко – український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської групи, політв'язень радянських концтаборів, філософ, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи.

5 березня 1973 р. був заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди у формі розповсюдження літератури самвидаву. 6 грудня 1973 р., разом із Пронюком і Лісовим, засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.

Звільнившись 5 березня 1977 р., жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв'язки з політв'язнями та їхніми родинами. Його інформація про події в мордовських таборах була опублікована в «Хронике текущих событий» і використана УГГ.

18 листопада 1978 року український дисидент Василь Овсієнко був затриманий міліцією після приїзду до нього членів Української громадської групи Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Він відмовився надавати пояснення, за що один із міліціонерів грубо образив його та вигнав із сільради. Подія стала приводом для того, щоб розпочати проти нього кримінальну справу за насильницький опір, яким звинувачувався він у відірванні двох ґудзиків у міліціонера.

Після проведення суду 7-8 лютого 1979 року Радомишльським районним народним судом, Василь Овсієнко був засуджений до трьох років позбавлення волі. Він був арештований у судовій залі і відомий тамтешнім текстом «Замість останнього слова», який став відомий на Заході.

Унаслідок ув'язнення, Василь Овсієнко перебував у таборах №55 в м. Вільнянську Запорізької області та №71 в м. Коростені Житомирської області. Під час перебування в ув'язненні він відмовився свідчити у справах інших дисидентів, а також на захист Дмитра Мазура.

У вересні 1988 р. увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської Спілки. 16 липня 1989 р. обраний головою Житомирської філії УГС. У листопаді 1989 р. – учасник експедиції з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. 30 квітня 1990 р. призначений секретарем УРП з видавничих справ. З 1 травня 1997 до 29 квітня 2001 – заступник голови Республіканської християнської партії.

Василь Овсієнко був нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ст., «За заслуги» III ст. і «За мужність» I ст.