Подвижник, яких одиниці на мільйон: помер Василь Овсієнко – український дисидент

Про це повідомив український історик Вахтанг Кіпіані. За його словами, останніми роками Овсієнко хворів. Цього тижня Кіпіані обговорював з племінниками загиблого, аби перевезти в краще місце для реабілітації та лікування Овсієнка.

Не стало Василя Овсієнка – людини численних чеснот, християнина, українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політвʼязня брєжнєвсько-горбачовських таборів… Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони,
– зазначив Вахтанг Кіпіані.

Що відомо про Василя Овсієнка

Василь Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. Після закінчення школи у 1966-му працював у колгоспі, а із 1967 року – літпрацівником районної газети у Народичах.

Василь Овсієнко у молодості / Фото з фейсбуку Вахтанга Кіпіані

У 1967–1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Навесні 1968 року виготовив декілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?"». Розповсюджував український самвидав у середовищі студентів.

5 березня 1973 року був заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди. Вирок: 4 роки позбавлення волі в таборах суворого режиму.

Уперше був заарештований у березні 1973 року / Фото з фейсбуку Вахтанга Кіпіані

У 1976 році на "профілактиці" в Київському КДБ відмовився від визнання вини. Звільнившись жив під адміністративним наглядом у рідному селі й працював у колгоспі художником-оформлювачем.

18 листопада 1978 був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього членкині УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вилаяв його матом і виштовхнув із сільради. Овсієнко подав на міліціонерів і кадебіста в суд, після чого проти нього самого 1 грудня було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору міліціонерам – ніби то відірвав міліціонерові два ґудзики.

Відтак, 8 лютого 1979 року засуджений Радомишльським райсудом до 3 років позбавлення волі за "спротив міліції".

26 серпня 1981 року засуджений "за антирадянську агітацію й пропаганду". Помилуваний указом Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1988 року.

• У вересні 1988 увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки, очолював її Житомирську філію.
• З квітня 1990 року був секретарем Української республіканської партії з видавничих справ. З травня 1997 року – заступник голови Республіканської християнської партії.

Нагороджений орденами:

• князя Ярослава Мудрого V ступеня – за визначні заслуги перед Українською державою у відстоюванні прав і свобод людини, активну правозахисну, гуманістичну і громадську діяльність та з нагоди 60-річчя від дня народження;
• "За заслуги" III ступеня – за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність;
• "За мужність" I ступеня – за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.