Рівнянка, яка постраждала від торгівлі людьми: “ні в якому разі не вестися на ті оголошення, які зараз активно публікуються в соцмережах”

Кілька місяців зневажливого ставлення, забраний паспорт і неможливість повернутись додому.

Так про досвід роботи в Польщі, де погодилась працювати кухаркою через оголошення в соцмережах, розповідає рівнянка, постраждала від торгівлі людьми.

Це було ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну.

Жінка погодилась на інтерв’ю із Суспільним з умовою повної конфіденційності.

Щороку 30 липня у світі відзначають Всесвітній день протидії торгівлі людьми, його у 2013 році проголосила Генасамблея ООН, аби інформувати людей про цю глобальну проблему.

За даними Центру підтримки громадських ініціатив “Чайка”, з початку 2023 року на Рівненщині за допомогою звернулись 26 людей, а з 2005 року приблизно 400.

Найчастішими були випадки, пов’язані з роботою в Росії, Польщі, Чехії та Німеччини.

За даними поліції, з початку року відкрили одне кримінальне провадження за фактом торгівлі людьми, також розслідують ще п’ять, зареєстрованих у попередні роки.

- Реклама -.

— Як ви знайшли цю роботу?.

— В 2020 році, переглядаючи Facebook, мене зацікавила пропозиція, робота в Польщі, бо я вже мала досвід сім років, періодично виїжджала за кордон в Німеччину, Польщу для роботи в ресторанах, я працюю кухарем.

Довгий час я переписувалася з пані, спілкувалася, відкрила візу і ще два тижні вела перемовини, всі деталі уточнювала.

Пані мене настільки запевнила, що я дійсно повелася.

Надала мені перевізника, який приїхав, забрав, завіз на місце.

По приїзду в нас одразу забрали паспорти, це вже насторожило.

Як ставили запитання, коли буде паспорт, пані в дуже грубій формі відповідала.

На другий день ми побачили, в які умови приїхали.

Ті люди, які там уже перебували і не могли ніяк вирватися звідти, тому що там був півтораметровий паркан, скрізь камери.

Коли прийняли рішення, що ми будемо змінювати роботу і не будемо в пані працювати — почалися жахливі погрози мені особисто, моїй сім’ї, родині.

— А що саме говорили?.

— Що я тебе знайду, твою дитину, я розправлюся.

Це жахіття….

— Якими були умови?.

— Ми працювали по 18 годин без вихідних.

За все були штрафи.

Нам раз в неділю давали по 50 злотих на так звані продукти, щоб ми харчувалися.

Цих 50 злотих нам мало вистачати на тиждень харчування.

Наше проживання — це окрема історія.

У 20 квадратах нас проживало понад 20 людей.

Стояли двоярусні ліжка, ліжко біля ліжка.

Пройти не можна було, тільки боком.

Ми були без зручностей.

Наче в полі.

Літній душ і все решта — це всі наші зручності.

За зайві запитання, які ти ставиш для пані, одразу кара, штрафи виписувалися і нічого більше.

Коли прийшла звістка, що потрібно негайно їхати, я до пані, слізно прошуся, що мені негайно треба їхати.

А пані настільки в грубій формі зі мною спілкувалася, що це просто жахіття.

Тоді довелось вживати крайніх заходів — підпоїти її сина для того, щоб викрасти мій паспорт, який вона категорично нікому не повертала.

Коли син приніс паспорт, посеред ночі прийшлося перелазити через той півтораметровий паркан, щоб звільнитися.

На дорогу гроші здавали всі українці, хто по скільки міг, щоб я змогла доїхати до Варшави.

Є місто Груєць.

З Груйця до Варшави, а з Варшави до Рівного.

Дуже тяжко це згадувати, це вкрай неприємні спогади.

— Скільки часу ви прожили в таких умовах?.

— Два місяці.

— Ви могли користуватися телефоном?.

— Телефони нам давали тільки на вихідні.

Вони всі були в так званому збереженні у пані Ніни.

— Чи зверталися ви за допомогою до рідних, доки були в рабстві?.

— Всі були підняті з дому для того, щоб якось можна було виїхати.

Вже готові були посеред ночі чекати, щоб звідти втекти.

В нас була одна єдина проблема — ми не мали паспортів.

Декілька раз перед цим ми з сином домовлялися, — знов же ж через алкоголь, бо він зловживає алкоголем, — щоб він нам допоміг з нашими паспортами, але це нам не вдавалося.

Тому що в цієї пані Ніни співмешканець — поляк.

І дуже все було на контролі, ми не мали зайвого кроку.

Нас так: завезли на роботу, привезли з роботи.

І це по 18 було, по 20 годин.

Якщо ми просили про вихідний знову — чули погрози в свій бік, знову неприємності, які не хотілося б зайвий раз згадувати.

— Звідки ця Ніна? З Рівного чи з іншого міста?.

— Ні, ця пані Ніна — з Республіки Білорусь.

Але там вона проживає, зі слів, 15 років у громадянському шлюбі з поляком.

— Коли ви повернулися додому, чи намагалися ви допомогти тим, хто там лишився?.

— Я повернулася сюди з інших причин.

І тому я зразу зайнялася своїм належним.

А тоді, через пів року, через знайомих мені порадили Тетяну Миколаївну (представниця центру громадських ініціатив “Чайка” у Рівному, організація спеціалізується на допомозу постраждалим, – ред).

Мені настільки було соромно звертатися, я не знала, як це правильно зробити.

Чи взагалі потрібно робити розголос.

В один прекрасний момент беру телефон і набираю Тетяну Миколаївну.

Коли вона призначила мені зустріч, то я вагалася, чи йти.

Пройшло шість місяців.

Коли я пішла на зустріч, то не очікувала такої підтримки.

— Чи спілкувалися ви на цю тему з іншими постраждалими?.

— Спілкувалися з Новограда-Волинського з жінкою — педагогом.

На час відпустки вона приїхала підзаробити.

Згадуємо з болем в душі і одне питання — чому ми так довго це терпіли і мовчали? Вона зі своєї сторони і я, звичайно, зі своєї сторони.

— Чи відкрила поліція проти Ніни кримінальне провадження?.

— Коли я першу мала зустріч з Тетяною Миколаївною, в Facebook її активно розшукували.

А зараз наразі нічого не можу сказати….

— Скільки на неї було скарг?.

— Була стаття опублікована.

Там було людей, мабуть, 15 поіменно розписаних, в основному волинських наших, рівненських дуже багато, з Новоград-Волинського, Ковель… та сторона.

В той період попалися всі звідти.

— Що вам обіцяли за виконання роботи?.

— Пані Ніна обіцяла хороший заробіток.

З її слів — це робота восьмигодинна з вихідними і оплата 25 злотих за годину.

Для кухаря — це гарний заробіток, тому й повелася.

— А на який термін ви планували туди їхати?.

— Я відкрила візу на пів року, але коли приїхала — складалася угода, що я дійсно приїхала працювати на шість місяців.

Коли таке сталося, ті жахливі умови… Я не знаю, як там можна бути.

Це треба бачити.

Згадую з таким жахіттям… Не хотіла, щоб хтось на такий гачок попався.

Дійсно попадаються люди, які з болем це все терплять і нікому не висвітлюють.

— Розкажіть про тих людей, з якими ви жили.

Звідки вони, можливо, хтось вже там жив до того і жалівся теж на ці умови?.

— Так, під час спілкування перший-другий день ми всі на кухні працювали на напівфабрикатах, всі на своїх процесах і під час спілкування дівчата, жінки казали: “Чого ви сюди приїхали, ми звідси не можемо втекти, чекаємо якісь гроші, щоб ми могли звідси вирватися”.

Ми не могли зрозуміти, як це: мені говорили одне, а тут зовсім інше.

Перші дні я не знала, кому вірити.

Пані Ніна щодень в грубій формі спілкувалася, це переходило в жахливу розмову, в жодному разі не можна було нічого запитати.

Вона не розуміла, що таке хвора людина….

Була з Сарненського району, не пригадаю, з якого села, молода дівчина.

В неї стався приступ нирок.

Дівчині 22-23 роки.

Вона звивалася від болю і просилася просто відпустити, дати паспорт, щоб вона могла повернутися до України на лікування.

І знову ж ці жахливі розмови закінчувалися нічим, знову погрози, приниження, лайки і все решта.

Коли я втікла в ту ніч, ця дівчина ще лишилася, бо вона не мала паспорта.

Дитина жахливо мучилася від болю.

Пані Ніна не реагує ні на що, щоб дати паспорт.

Хвороба, не хвороба — вона знає своє, по 18-20 годин працюють… Права голосу ми не маємо.

І краще нічого в неї не питати.

— Чи були випадки фізичного насилля?.

— Особисто зі мною не було, тільки моральні приниження, погрози, що ми тебе знайдемо з-під землі, ми з тобою розправимося, ми з твоїми рідними розправимося.

Але зі слів тих, хто проживав там в помешканні, говорили, що пані Ніна навіть могла чимось вдарити, якщо хтось ставив запитання.

Говорили люди, що таке було.

— Чи попереджаєте ви знайомих, які хочуть їхати працювати за кордон?.

— Хочеться відверто всіх застерегти ні в якому разі не вестися на ті оголошення, які зараз активно публікуються в соцмережах.

Їх є дуже багато, вони всі заманливі.

Застерігаю як тільки можу.

Всіх знайомих відговорюю, розказую свій приклад.

@video=//www

Автори: Іван Марчук, Катерина Сірук.