Сльози та істерики. «Настоящее время» розповіло як у Латвії росіян змушують складати мовний іспит

Йдеться про росіян, які жили в Латвії ще за СРСР, а після його розпаду вирішили взяти не латвійське, а російське громадянство. Усі ці 30 з гаком років вони ставилися до мови настільки зневажливо, що не вивчили її навіть на найбільш примітивному рівні. Нині ж настав час страшної розплати. Хоча, це ще не точно. 

Отже, до 1 вересня панству треба було скласти іспит на рівень А2. Він передбачає, що людина здатна підтримати прості діалоги на побутовому рівні: в магазині, на вулиці, в лікарні і тд. Просто небачена лояльність. Проте ця процедура викликала справжню паніку та істерику. Журналіст «Настоящего времени» Андрій Лешкевич, схоже, теж бідкається: «Латвія для багатьох з них – рідний дім, де вони прожили усе життя, однак мови так і не вивчили і спілкуються російською». 

Вочевидь, не такий вже й рідний. Пан Лешкевич нам повідомляє, що приблизно половина тих, хто пішов складати іспит, його провалили. Вони у репортажі пояснюють це різноманітними факторами, труднощами і тяжкою долею. Ну, наприклад, пан Йосип жаліється, що у нього просто не було часу. Ми його розуміємо – інколи 30 років пролітає, мов один день. 

«Я, найімовірніше, не складу. На деякі питання на іспиті я просто навмання відповідав. Вони взагалі елементарні, може бути, навіть прості. Але коли, як у мене, вчити, зубрити мову у такому віці – це, по-перше, потрібен час, а у мене його не було. А, по-друге, у мене немає сфери спілкування – місця, де спілкуються латвійською».  

Коментар іншої росіянки, пані Міри, сповнений ще більшого розпачу: «Я йду на іспит і у мене ноги трясуться. Я не ходила на курси, оскільки у мене немає на це грошей. Я отримую пенсію 340 євро на три місяці, а мені папірець прислали з Риги, що 70 євро платити за курси. А на що мені тоді жити?». 

Нещасна жінка додає, що змушена була готуватися до іспиту вдома і обклеїла усю хату різними фразами. «Стою, готую і читаю – вчу». Дійшло до того, що головною книгою для неї став підручник з латиської. 

Автор «Настоящего времени» не запитував жодного героя, чому ж не було взятися за цю справу ще у 90-х? Принаймні, таке питання у матеріалі взагалі не ставиться, хоча воно, насправді, ключове. Натомість він піднімає іншу проблему – начебто недолугість цього закону, який змушує людей у поважному віці зробити те, на що вони вже не здатні через погану пам’ять. 

До речі, ще один текст на «Новом времени» має такий заголовок: «Російськомовних пенсіонерів, які живуть в Латвії, змушують складати іспит з латиської мови. Як це буде?». Чекаємо на матеріали про те, що в країні змушують платити податки та дотримуватися правил дорожнього руху.

У матеріалі Лешкевича є наступний текст: 

«Правозахисники не вважають, що вимога обов’язково знати мову відповідає європейським цінностям, яких дотримується Латвія». І одразу коментар правозахисниці Єлизавети Кривцової. Особисто я найбільше оцінила черговий евфемізм, яким вона назвала повномасштабне вторгнення Росії в Україну – «внешние политические события». Усе ж вона юристка, а не якась Ані Лорак з її «случилось то, что случилось». 

«В Латвії 25 років існував порядок, що колишнім негромадянам давали автоматом постійну посвідку на проживання. І нічого від них не вимагали і не перевіряли. Люди поклалися на цей статус, взяли його і раптом через зовнішні політичні явища, події у них його забирають». 

Впродовж повномасштабної війни особливо яскраво можна помітити, наскільки агресивно росіяни захищають своє право розмовляти російською навіть поза своєю державою. Ба більше – нерідко обурюються, коли люди з так званого пострадянського простору не переходять на російську з ними у спілкуванні. Таке часто можна побачити в оглядах на ютуб-каналі Олексія Дурнєва. Коли чергова дівчина в інсті гнівається на офіціантів у Тбілісі, які вперто розмовляють англійською, що, безумовно, є прямою ознакою русофобії. 

Приміром, така собі Karinatigra не може зрозуміти, а що ж сталося із грузинами, які раніше були такими добрими і гостинними, а нині наче гедзь їх покусав. Жили ж нормально. Каріна настільки лиха, що навіть хоче зібрати речі та поїхати геть з цієї країни, бо шокована від жахливих розповідей, якій шлють їй у дірект підписниці. І теж грозяться гримнути дверима на кордоні, на зло усім грузинам. 

Дісталося також і Казахстану, в якому щось забагато почали собі дозволяти: «Тепер я отримую повідомлення від дівчини, яка знаходиться у моєму рідному місті Актау, це Казахстан. Що докопалися до неї та її дитини, бо начебто вони не розмовляють казахською. Коли чоловік її казах, вона – росіянка, а дитина – метис. Альо, гараж! Ви шо там, гоните усі, чи що? Ви що, забули, хто це місто побудував? У вас що, стадний рефлекс працює?». 

Взагалі на цей матеріал «Настоящего времени» звернула увагу журналістка Ніна Кур’ята і написала допис, під яким багато колег активно ділилися своїми думками щодо теми. Нагадаю, «Настоящее время» – це медіапроєкт «Голосу Америки » та «Радіо свободи». Редакція базується у Празі і складається з журналістів із різних країн. Я кілька разів чула про протистояння українських та російських працівників, які часто не згідні із баченням одне одного щодо висвітлення різних подій. У цьому матеріалі, як на мене, позиція росіян явно перемогла. 

Ну а взагалі, ця катавасія у Латвії ще раз дає зрозуміти, що ніякої «лагідної українізації» бути не може. Точніше, цей принцип зовсім не робе. Принаймні, особисто мене ця думка не покидає останні роки два. Діє лише чіткий закон, що вимагає знати мову та послуговуватися нею у роботі та інших сферах. Звісно, крім побутового спілкування. У Латвії, до речі, з цими громадянами Росії продовжують панькатися, заохочувати їх приходити на іспити, аж на два роки продовжувати термін, до якого вони мусять це зробити. Причому більша половина тих, хто мусив підтвердити знання мови, іспит успішно проігнорували.  

ФОТО: «Настоящее время», ютуб-канал Олексій Дурнєв, facebook Nina Kuryata