Експерименти з самотністю та безжальна сатира. На кінофестивалі «Молодість» показали перші фільми з позаконкурсних програм

У Києві розпочався 52-й міжнародний кінофестиваль «Молодість». Цьогоріч фестиваль уперше від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проходить у довоєнному форматі: міжнародний, національний і документальний конкурс, дитячий Molodist Teen Screen і насичена позаконкурсна програма. Основним фестивальним майданчиком слугуватиме кінотеатр «Жовтень». Повний перелік українських фільмів, які беруть участь у цьогорічних програмах, читайте тут. Повну позаконкурсну програму — тут. Перелік українських фільмів, які представлені цьогоріч у рамках цьогорічних конкурсних і позаконкурсних програм, можна побачити тут, а перелік фільмів-учасників повнометражного міжнародного конкурсу — тут.

Церемонія відкриття «Молодості» в культурному центрі «Кластер “Краків”» пройшла скромно: ані червоної доріжки, ані зіркових гостей — лише пара ведучих на сцені й  «Ромео і Джульєтта» в інтерпретації Франко Дзефіреллі.

В основному фестивальному кінотеатрі «Жовтень» узагалі обійшлося без ритуалів. У перший день там показали картини з позаконкурсних секцій «Фестиваль фестивалів», «Форма», «Опівнічний сеанс», «Спеціальні події». В останній програмі відбулася українська прем’єра нової роботи відомого канадського режисера Дені Коте «Мадемуазель Кенопсія». 

Коте вже не вперше бере участь у «Молодості». Його нова картина — доволі незвичайне видовище: спостерігаємо інтер’єри покинутої лікарні й вислуховуємо філософські монологи головної героїні (Лариса Корріво), котра намагається зрозуміти, що вона тут робить, а також осмислити сенс буття.

А головною подією дня варто вважати показ дилогії австрійського режисера Ульріха Зайдля «Жорстокі ігри: Ріміні Спарта». Сюжет фільму розгортається навколо трьох чоловіків — двох братів та їхнього батька, котрий потроху згасає у будинку престарілих. Старший брат, колишня естрадна знаменитість Річі Браво, заробляє, розважаючи австрійських пенсіонерок (зокрема і в ліжку) посеред засніженого Ріміні. Після раптової появи дорослої доньки Тесси, про яку підтоптаний гульвіса й думати забув, світ Річі починає руйнуватися. Тесса вимагає грошей за всі невиплачені аліменти. І раптом у Річчі з’являється можливість вперше в житті про когось подбати й узяти на себе бодай якусь відповідальність.

Тим часом молодший брат Евальд намагається розпочати нове життя у віддаленому куточку Румунії. В нього не ладнаються стосунки з нареченою, але його цікавіть інше: разом із місцевими підлітками він перетворює напівзруйновану школу на клуб дзюдо, що викликає підозри в батьків.

Зайдль, котрий, до речі, один зі своїх попередніх фільмів «Імпорт-екпорт» (2007) частково зняв в Україні — один із найбільш безжальних сатириків європейського кінематографа. Він не щадить західне міщанство, надто ж міщанство австрійське. «Ріміні» — це блискуча галерея уїдливих портретів заможних туристок і туристів.

Кадр фільму «Ріміні»

«Спарта» — більш драматичне дослідження колоніальної ситуації: благополучний австріяк являється в постсоціалістичну глибинку мало не як месія, але швидко починає скидатися на диявола. Ми не знаємо, яким було дитинство в Річчі й Евальда, але здогадуємося, дивлячись на їхнього батька, котрий уже перебуває на порозі деменції, але чудово пам’ятає нацистські гасла й марші своєї юності.

Отаке вкрай критичне до власного суспільства кіно — якраз і є ознакою того, що це суспільство здорове.

Головне фото: Кадр фільму «Мадемуазель Кенопсія»