Відомий дисидент пояснив, чому Україна не здихається Москви навіть після перемоги

Замість лякатися розпаду РФ, Заходу треба обдумувати, якими будуть дії світу, якщо це все-таки станеться. Так само потрібно готуватися до цього й Україні, до якої в цьому випадку хлине потік російських біженців. Таку думку в інтерв’ю «Главкому» висловив філософ і релігієзнавець, проректор Українського католицького університету, колишній політв’язень Мирослав Маринович.

Якщо вірити незалежним соцдослідженням у Росії, там зростає частка громадян, які схиляються до якомога швидшого завершення війни в Україні. Дисидента такі зміни в настроях російського суспільства не дивують.

«Накопичуються кількісні зміни, які в один момент можуть перейти в якісні. Оця діалектика особливо спрацьовувала раніше в історії Росії, коли змін протягом довгого часу не було, а потім траплявся обрив – якісна зміна ситуації і перелаштування усього суспільства. Тому я не очікую, що в Росії зміни відбудуться демократичним шляхом: скажімо, з'явиться якась конкурентна політична сила, яка виграє вибори. Там може бути тільки обвал, а коли він станеться – не підвладно жодним партійним і політичним розрахункам. Його просто неможливо передбачити, як ніхто не міг передбачити появу того ж Пригожина», – пояснив дисидент.

На запитання, чи мають українці і як саме бути залучені у трансформацію Росії, Маринович відповів, що мріє, аби цим питанням займалися представники громадянського суспільства. На його думку, участь держави буде вносити «трохи інші обертони в розмову з покореними народами Росії».

«Знаю, що такі контакти на рівні людей вже ведуться, я був до них долучений і цілковито схвалюю. Я пригадую свій дисидентський час, і як важливо було, коли з Заходу, з інших держав дисидентів підтримували і комунікували з нами. Я цілковито не вірю в рів із крокодилами між Україною і Росією: по-перше, тому що це практично неможливо реалізувати, а по-друге, замість того, аби мріяти про такий рів, має бути розуміння участі в тому, від чого ти не можеш відкараскатися. Участі не в прямому підривному сенсі на кшталт засилання до Росії якихось військових загонів, а у вигляді праці з людьми, які залякані, і розкривання для них можливостей опору», – заявив проректор.

Він вважає, що замість того, щоб так лякатися розпаду РФ, як Захід робить сьогодні, йому треба обдумувати, якими будуть дії світу, якщо це станеться. «До цього ж світ цілковито не готовий. Так само до цього маємо бути готові й ми, якщо в Росії почнеться велика «заварушка». Адже Україна є першою державою, до якої хлине потік біженців, бо куди їм ще тікати з тієї ж Брянщини? Дуже сумніваюся, що наша держава думає про цю перспективу, хоча мала би», – зауважив Маринович.

На його переконання, розпад Росії таки станеться. «Чи є це оптимальний варіант для України – не знаю, але вона має бути до такого варіанту готовою. Крім того, я не розумію, чому український народ має право на самовизначення, а бурятський – ні. Тому я буду підтримувати право бурятів і чеченців, і будь-кого в Росії на самовизначення», – підкреслив дисидент.