Доротея Вірер: Цього сезону я надто часто хворіла

Титулована італійська біатлоністка Доротея Вірер проводить один із найгірших сезонів у своїй кар'єрі. Причина - постійні хвороби, які не дозволяють ексволодарці Кубка світу набрати фізічні кондиції. У розмові з Олександром Гливинським італійка поділилася враженнями про поточний сезон, згадала минуле та анонсувала гучну заяву...

— Доро, востаннє ми спілкувалися з Вами в Антгольці-Антерсельві – 2020 року, на успішному для Вас домашньому чемпіонаті світу. Що найбільше закарбувалося у пам’яті з того час? 

— Так, ті змагання стали ідеальними для мене, хоча цього ніхто й не очікував. Але мені дуже пощастило на тому чемпіонаті світу і тому спогади просто неймовірні.

— Перед тим мундіалем Ви дуже хвилювалися?

— Надзвичайно. Я, взагалі, не могла спати упродовж тижня до цього чемпіонату і так само під час самих змагань! Насправді це був дуже важкий чемпіонат для мене, але, у підсумку, я була на сьомому небі від щастя, тому що виграла медалі вдома (2 золотих і 2 срібних – ред.) і для мене це вартує більше, ніж олімпійські медалі. 

— Антгольц та рідні трибуни завжди надихають Вас, навіть цього сезону, який є відверто невдалим для Вас. Однак вдома ви здобули "срібло" у класичній змішаній естафеті. 

— Так, справді, цього разу я хворіла занадто часто і тому я жодного разу не була у формі під час гонок. Я змушена була робити паузу цього сезону раз за разом. Нарешті, в Антгольці, і зробили черговий рестарт, ми взяли медаль у міксті. Це добре, я дуже люблю змагатися вдома, тому що там ідеальні умови для змагань, а це любить кожен атлет (усміхається – ред.) 

— Якщо я не помиляюся, Ви хворіли чотири рази цього сезону? 

— Саме так. 

— Як Ви зараз себе почуваєте після чотирьох хвороб, які спіткали Вас у цьому сезоні? 

— Зараз краще, але, звичайно, я відчуваю, що пропустила дуже багато годин тренувань і чимало гонок, що дуже відчувається, особливо тут на чемпіонаті світу, а я до цього зовсім не звикла (сміється. - ред.).  Та наразі я сфокусуюся на найближчих перегонах, а потім зроблю собі якісь канікули.

— Сподіваючись, що хвороби уже позаду, Ви плануєте взяти участь у решті гонок сезону? — Ні, гадаю, у цю суботу після жіночої естафети, я скажу дещо про своє майбутнє, тож почекайте …

— Ось і цей момент, адже останнім часом Вас лише й питають про майбутнє… Так, щодня упродовж останніх двох років точно…

— Отож, нам слід приготуватися до Вашої заяви у суботу?

— Саме так, почекайте ще зовсім трохи

— Гаразд, ми не знаємо поки що чи Ви будете змагатися аж до Олімпіади 2026 року, що відбудеться у Мілані та Кортіні-д’Ампеццо, однак принаймні, що Ви думаєте про цю Ігри, які повертаються до Італії – востаннє Зимова Олімпіада була у Торіно-2006 року, а у Кортіні була, взагалі, далекого 1956-го…  

— Звісно, це крута подія і не кожен атлет має у своїй кар’єрі таку можливість – виступати на Олімпіаді, що відбувається у тебе вдома, але цього разу це відрізнятиметься. Як на мене, це швидше виглядатиме, як чемпіонат світу, адже змагатимуться ті ж самі люди, біатлон буде в Антгольці, це не буде так само як, скажімо, у Пйончангу чи Пекіні – нічого нового. 

— Але є ціна медалі буде іншою… 

— Так, звичайно, буде більше уваги медіа, але для нас, атлетів, як мені відчувається, це буде як етап Кубка світу або світовий чемпіонат. Думаю, що нам бракуватиме того, що відбувається на Іграх поза самими перегонами – зустрічі з атлетами з інших країн, з інших видів спорту – принаймні, мені так здається. 

— Дещо несподівана думка про Олімпіаду – з трьох попередніх Ви кожного разу привозили додому медаль. Так виглядає, що на домашній Ви не плануєте бути учасницею. Не зізнаєтеся нам зараз, ще до суботи?

— Ні (усміхається. - ред.) 

— Тоді згадаймо про Ваші попередні вдалі виступи тут у Новому Место. 2011 року Ви стали тут триразовою чемпіонкою світу серед юніорів, а вже через два роки здобули свою першу медаль на дорослому чемпіонаті – "бронзу" у жіночій естафеті. Знакове місце для Вас? 

— Так, звісно! 2011-й – дуже особливий рік для мене. Тоді я не була професійним атлетом – тренувалася собі трохи, але ніколи не ставила собі за мету вигравати медалі. І так само 2013-го – та "бронза" стала сюрпризом для всієї Італії. Але, як виявилося, це стало гарним стартом для розвитку моєї кар’єри, впродовж якої мені вдалося здобути.