19 мая, воскресенье
С картинками
Текстовый вид
ru
Украинский
Русский
Були нерозлучними друзями і загинули в один день: у Вінниці попрощалися з молодими Героями з бригади "Лють". Фото
Були нерозлучними друзями і загинули в один день: у Вінниці попрощалися з молодими Героями з бригади "Лють". Фото

Були нерозлучними друзями і загинули в один день: у Вінниці попрощалися з молодими Героями з бригади "Лють". Фото

У Вінниці попрощалися з двома військовими, які захищали Україну в складі об’єднаної штурмової бригади "Лють" та загинули в один день – 14 лютого. Артур (Артем) Іванішин "Депутат" та Вадим Кондратюк "Юрист" були нерозлучними друзями. Обом було по 23 роки.

Як повідомляє "Суспільне", прощалися з Героями в Церкві Воскресіння Христового. Провести в останню путь захисників прийшли рідні, знайомі, друзі, однокласники, побратими, поліцейські та містяни. 

Люди навколішках віддали останню шану оборонцям України. Поховали полеглих на Алеї Слави Героїв, що на Сабарівському кладовищі Вінниці.

Артем навчався на третьому курсі Вінницького торговельно-економічного інституту за спеціальністю "менеджмент". Вадим закінчив Донецький національний університет імені Василя Стуса, мріяв стати правозахисником. Обоє були волонтерами та членами Вінницької молодіжної ради.

"Вони були справжніми друзями, надійними, не розлий вода. Прийшли до Молодіжної ради у 2017 році зовсім юними. Дивилися, знайомилися і за короткий час активно почали брати участь у молодіжному житті міста, волонтерили, проводили акції. Грали у футбол, волейбол, їздили в ліс – проводили військові табори, спали в наметах. За цей час стали як рідні. Були завжди на зв'язку: телефонували, запитували, як справи", – розповів VinSmart Центру Дмитро Мира.

З початком вторгнення в лютому 2022 року друзі разом вступили до лав ЗСУ, воювали у складі об’єднаної штурмової бригади "Лють".

"Ми розпочали військовий шлях із хлопцями в один день у лютому 2023 року. Разом проходили навчання у Вінниці, потім були направлені в Одесу. Там ближче і познайомилися. Хлопці займалися дронами, мали досвід аеророзвідки. Запропонували мені спробувати разом із ними допомагати нашим хлопцям – бути їхніми очима на бойових завданнях. Навчили мене практично всього: користуватися кропивою, літати на дронах", – згадує побратим загиблих "Заєць".

За його словами, коли вони потрапили на ротацію, на той час це був один із найважчих напрямків – Бахмутський.

"Разом виконували бойові завдання. У найбільш "гарячі" точки, в які я заїжджав – я заїжджав із цими хлопцями. З ними я був у місцях, де насправді відчував страх, але від хлопців такого ніколи не бачив", – розповів "Заєць".

Про загибель хлопців він дізнався під час відпустки – 14 лютого, але не міг у це повірити.

"Я збирав свої речі, щоб їхати додому. Так склалося, що в попередню відпустку, у вересні, я ховав свого найкращого товариша, який загинув у Мар'їнці. І тепер – знову на похованні бойових товаришів. Це не просто друзі, це побратими. Ми з ними жили в полі, в домівках, перебували в окопах. Це хлопці з великим серцем, які залишаться у моїй пам'яті до останніх днів. Низький уклін перед батьками за таких хлопців", – сказав "Заєць".

Артем Іванішин та Вадим Кондратюк загинули, виконуючи бойове завдання в Бахмутському районі. Як розповіла депутатка Світлана Ярова, помічниками якої були друзі, найближчим часом хлопці мали святкувати весілля побратима, який загинув разом із ними.

"Останнього разу ми бачилися 19 грудня. Передавали їм від міської ради допомогу – дрони, термогрілки, термоси, і вони розповідали про свої плани. Вони от-от мали приїхати на весілля до третього хлопця Ігоря, який також з Вінниччини. Вони втрьох загинули", – сказала вона.

Класна керівниця Артема Іванішина Ніна Чміль розповіла, що за паспортом його звали Артур, однак у житті він називав себе Артемом, оскільки це ім'я подобалося більше.

"Він завжди був світлим. Як і кожна дитина в школі, намагався виразити себе, проявити. Це було у всіх його вчинках. Це людина, в середині якої завжди світило сонце. Зараз би хотілося б, щоб він сяяв життям. Але сьогодні ми його проводжаємо", – сказала педагогиня.

"Ми казали по-нашому, вуличному, Артурчик. Знала його дуже давно, з дитинства. Він завжди був дуже ввічливий, приносив мені якусь квіточку. Так, як мала дитина, зірве і приносить. Дуже радісний був. Малюнки малював, які хочеш. Казав, що коли я виросту, буду великий – куплю літак і ми обов'язково полетимо в Америку", – розповіла сусідка Раїса Григоренко.

"Це була людина з великої літери. Він був волонтером. Не такий волонтер, на один раз. А на постійній основі. Він був дуже доброзичливий, розумний. Любив нас у класі дражнити. Ми зараз згадуємо це і хочемо просто подякувати йому, що ми знали таку людину. І сказати батькам дуже дякую, за такого героя", – сказала однокласниця Артура Дарина Дорофєєва.

Источник материала
Поделиться сюжетом
Упоминаемые персоны