Перемовин, звісно, немає, але посередники вже є

Перший варіант це Ердоган. Мабуть, вже у минулому. Його час пройшов, з’являються постаті сильніші.

Третій (про другий — потім) варіант це Трамп. З ним маємо подвійну рулетку. По-перше, невідомо, чи він переможе на виборах, по-друге ж, це рулетка, в яку грають таргани в його голові. Тож краще все вирішити без нього, тобто ще до листопада.

Ну а другий варіант — між минулим і можливим, але не бажаним варіантом майбутнім — це Макрон плюс Сі. Макрон любить нас, Сі має вплив на ворога, при цьому між Францією й КНР чудові стосунки й їх лідери мають невдовзі зустрітися. Як на мене — це найкраще з того, що взагалі може бути.

Якщо вони домовляться щодо України, шанси на мир дуже зростуть. Можна буде навіть встигнути до саміту НАТО, бо мир може бути так само раптовим, як і війна.

НАТО, між тим, дивує відвертістю. Вони нас візьмуть до себе після того, як ми переможемо (чи програємо?), — й тоді нас захищатимуть. Отакий надійний блок захисників. Є на кого сподіватись…

За таких умов маємо співвідносити наші сміливі бажання й реальні можливості, враховуючи при цьому специфіку партнерів. Та їх потенційні примхи, адже можуть знову запізнитися на півроку чи більше.

Якщо людство не зовсім даремно існувало після закінчення Другої світової, територіальні питання мають вирішуватись не обов’язково до укладання миру (саме миру, а не перемир’я!), але можливо — й після нього. Якщо всі будуть все співвідносити.