Євровізація замість доларизації

Розпочавши публікацію статистики у євро, НБУ почав революцію. Наразі вона ледь помітна більшості, але згодом зміни відчує кожен.

Звісно, якщо розглядати цей крок сам по собі, то до жодних істотних змін він не призведе. Додаткова валютна одиниця виміру в статистиці зовнішнього сектора України просто робить її більш зручною, наприклад, для європейських користувачів. Власне, формальною причиною змін якраз і вважається отримання Україною статусу кандидата на членство в Євросоюзі. Хоча і без нього збільшення частки валютних операцій в євро, після переорієнтації нашого експорту на цей ринок, підштовхувало до євровізації української статистики. Та чи лише статистикою обмежаться ці зміни?

Насамперед чи зможе євро замінити долар на внутрішньому ринку? НБУ багато років і доволі інтенсивно працює над дедоларизацією нашої економіки.

Здебільшого під дедоларизацією розуміють зменшення ролі долара США як резервної валюти та зниження залежності від нього. Це складне і тривале завдання для будь-якої країни. Так, декому вдалося досягти певного прогресу на цьому напрямі, але, побачивши ці успішні приклади, ви знайдете між ними одну спільну рису — все це далеко не демократичні країни.

Росія після запровадження санкцій 2014 року активізувала зусилля щодо зменшення залежності від долара. Вона скоротила частку долара у своїх золотовалютних резервах і торгівлі енергоресурсами, заміщуючи його іншими валютами та розраховуючись у національних валютах з деякими торговельними партнерами. Китай також докладає зусиль для просування своєї національної валюти. Юань було включено до кошика резервних валют МВФ 2016 року. Пекін активно просуває використання юаня в міжнародній торгівлі та інвестиціях. Іран, намагаючись протистояти санкціям США, почав більше використовувати національну валюту ріал та інші валюти, зокрема євро, у зовнішній торгівлі.

Проте повна дедоларизація для більшості країн залишається складним і насправді не дуже нагальним завданням. Тож для багатьох країн дедоларизація починається і закінчується на диверсифікації їхніх резервів і розрахунків, зменшенні залежності від долара, але не відмові від нього. Навіть коли ми говоримо про дедоларизацію української економіки, то здебільшого маємо на увазі скорочення обсягів готівкового долара на руках у населення та зниження його ролі як інструменту для заощаджень. Що цілком зрозуміло, адже, з одного боку, це знижує ризики для валютного ринку, а з іншого — переспрямовує вільні кошти громадян у інші, більш зв’язані з економікою інструменти, такі як банківські депозити чи ОВДП.

На жаль, в Україні, зважаючи на триваючу кризу, дедоларизація практично зупинилася (хоча успіхи були очевидні) саме тому, що американська валюта є для українців одним із основних інструментів заощаджень. Євро цілком може стати резервною валютою для українців замість долара, але далеко не одразу. Насправді ці процеси у бізнесу протікатимуть значно швидше, ніж на рівні пересічних громадян.

Зростання торгівлі між країнами ЄС та інтеграція до Союзу самі по собі сприятимуть поширенню євро як резервної валюти. Цілком природно, що зі збільшенням обсягів торгівлі з Євросоюзом підвищується попит на євро для здійснення платежів. Тож компанії та банки в країнах — торгових партнерах можуть накопичувати більше євро для забезпечення торгових операцій. Що з іншого боку стимулюватиме їх здійснювати інвестиції та інші фінансові операції також в євро.

Євросоюз є одним із найпотужніших економічних блоків у світі з великим внутрішнім ринком і розвиненими країнами-членами. Єврозона представлена різноманітними економіками, що робить її менш вразливою до специфічних секторальних чи регіональних потрясінь. Це створює стабільне підґрунтя для євро.

Євро вже є другою за значенням резервною валютою після долара США. Близько 20% світових валютних резервів уже зараз зберігаються в євро, що забезпечує стійкий попит. На додачу Європейський центральний банк здійснює виважену монетарну політику, спрямовану на стримування інфляції та підтримку цінової стабільності в єврозоні. Країни єврозони зобов'язані дотримуватися жорстких бюджетних правил (наприклад, ліміт дефіциту бюджету 3% ВВП), що забезпечує фіскальну дисципліну.

Водночас на стабільність євро тиснуть проблеми, пов'язані із єврозоною як такою, наприклад, зростання державних боргів деяких країн-членів, економічний дисбаланс і розрив у конкурентоспроможності між північними та південними країнами єврозони, політична нестабільність і суперечки навколо євроінтеграції.

Саме ці ризики, які збігаються з політичними та економічними прагненнями України, показують нам напрямок тренду. Якщо просунутися ним на п’ять-десять років уперед, то перед країною обов'язково постане питання: зберігати валютний суверенітет чи приймати євро як національну валюту?

Як показує досвід інших країн, що вступили до ЄС, валютний суверенітет — найважливіший адаптаційний механізм. З допомогою ослаблення курсу національної валюти такі країни, як Польща, Чехія, Данія, Угорщина, Швеція, Болгарія і Румунія, можуть краще зберігати і навіть збільшувати ефективність національних економік. Швидко відновлювати або підвищувати конкурентоспроможність своїх товарів.

У той час як інші країни, яскравий приклад — Греція та Італія, прийнявши євро, позбулися цього механізму. Власне, тому вони циклічно переживають економічні спади через невідповідність стану їхніх економік і курсу євро. За слабкої економіки при сильному євро ці країни вже кілька разів стикалися з кризовими явищами. Остання боргова криза обох країн тривала з 2009-го по 2015 рік. Італії пророкують нові боргові проблеми вже найближчими роками.

Тому перспективи розвитку валютного питання в Україні дуже важливі. Здається, що часу для вирішення цієї дилеми багато, але майбутнє, в якому від України можуть попросити відмовитися від валютного суверенітету в обмін на членство в ЄС, не таке вже й далеке. Розширення зони євро — важливе для ЄС питання. Ми маємо починати формулювати ввічливу відповідь на нього.