На Львівщині поховали Героїню, яка загинула разом з коханим

Вчора, 7 травня, Журавненська громада велелюдно, у сльозах та скорботній молитві провела в останню дорогу молоду землячку, мужню Захисницю, відчайдушну, сміливу, рішучу «Гуцулку» - Оксану Демчук. Про це повідомила Журавненська селищна рада.

У селі Володимирці, де проживала Захисниця і звідки пішла захищати свою землю від російського ворога, зібрались друзі, побратими, односельчани, духовенство, керівництво громади та Володимирецького старостинського округу, представники першого відділу Стрийського РТЦК та СП (м. Жидачів), мешканці громади, щоб віддати останню шану мужній Героїні за жертовний чин.

Оксана Демчук народилася 20 жовтня 1988 року в с.Подорожнє, проживала з батьками в с. Володимирці. Навчалась 9 років в Володимирцівській ЗОШ, 10 та 11 клас – в Журавнівському КЗЗСО школі-ліцеї. Після закінчення школи в Стрийському художньому ліцеї здобула професію реставратора. Працювала на «Леоні» м. Стрий, потім в Польщі.

Зі школи Захисниця мріяла про військову кар’єру. З початком повномаштабної війни Оксана повернулася в Україну, щоб захищати рідну Батьківщину.

З 6 січня 2023 року Захисниця, віддана військовій присязі на вірність українському народу, стояла на захисті територіальної цілісності та державного суверенітету України, її свободи та незалежності в складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Стрілець, помічник гранатометника на псевдо «Гуцулка» наказом Головнокомандувача ЗСУ від 27.09.2023 року за заслуги перед народом України нагороджена нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

На війні Оксана знайшла своє кохання Олександра Луковця з селища Липівка Стрийського району. 

3 травня 2024 року Оксана Демчук, стрілець - помічник гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7077, загинула під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Стельмахівка Сватівського району Луганської області. Противник здійснив ураження засобами ПТКР, внаслідок чого вибухнув автомобіль, в якому Оксана разом з Олександром повертались з позиції до місця тимчасової дислокації.

Бойова посестра Євгенія, говорячи про Оксану, вірну і надійну бойову подругу, згадувала: «Наша Оксана була справжнім воїном, якого важко зустріти у житті. Вона ніколи не любила поблажок та привілеїв, як «для жінки». Нарівні з чоловіками чергувала на бойових позиціях та облаштовувала їх.  Усі бойові завдання Оксана виконувала на рівні з усіма побратимами. На війні від неї завжди віяло впевненістю, вірою та позитивом. Усі ми пишалися своєю «Гуцулкою»… Про її безстрашність, рішучість, кмітливість, сміливість говорить нагорода, яку отримала за заслуги перед народом України - нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Важко повірити, що її уже немає з нами. Та знаємо, що болючу втрату наших побратимів та посестр перетворимо в праведну лють проти наших ворогів, які заплатять за забрані молоді життя наших Воїнів».

У мить останнього прощання на цвинтарі звучав Державний Гімн України та постріли пам’яті.