Закон чи дишло? Яким шляхом піде Україна у справах про дерибан державної землі

Про закон і дишло.

Або як проблеми вирішують у нас і в ЄС.

Француз пан Депаль ще у 1960 році придбав будинок. Споруда частково, ну так сталося, залізла на морське узбережжя, яке є державною власністю. І до 1992 року заявник мав дозволи на користування цією землею, але не мав права на відшкодування вартості того, що там споруджене.

У 1986 році законодавство Франції зупинило продовження дозволів на таке використання земель державної власності і заявник втратив право на ті кілька метрів, на які «залізла» його хата. Влада постановила: пан Депаль має знести будинок без отримання відшкодування, бо, згідно з отриманими дозволами, він знав, що не може на таке відшкодування претендувати. Європейський суд таку позицію держави підтримав.

Скандальна історія з гучними обвинуваченнями пана Мазепи з України геть не схожа на «провину» пана Депаля. У нас схеми крутіші. Але врешті бідний француз таки зніс хату (на фото)...

А от «хата на березі моря» пана Мазепи точно стоятиме.

Більш того, в українському парламенті несподівано з’явився проєкт, який пропонує «амністію» спритникам, які вже влізли у державні ліси, прибережні та прикордонні смуги, заповідники, ландшафтні парки, пам'ятки природи, ботанічні сади тощо.

Якщо парламент підтримає цю ініціативу, держава та громади зможуть повертати своє майно через суди лише впродовж п’яти років з моменту виділення. Далі все має бути пробачено і забуто.

У пресі вже почалася масована кампанія з поясненнями, чому претензії до дерибанників треба обнулити.