Чи є українські журналісти зацікавленою стороною у війні
Чи є українські журналісти зацікавленою стороною у війні

Чи є українські журналісти зацікавленою стороною у війні

Недописане, недоговорене й непояснене і є одним із видів маніпуляцій, що іноді трапляється у західних медіа, які вважають українських колег радше учасниками, ніж незалежними спостерігачами війни.

Завдяки програмі N-ost мала можливість відвідати 18 закордонних медіа Угорщини, Болгарії, Італії, Німеччини, Франції, Іспанії. Ці візити для мене стали виходом із тепліших купелей нашого інформпростору, де ми всі +- завдяки дискусіям і баталіям у соцмережах якщо не дійшли до одного поняттєвого апарату, то принаймні добре зафіксували свої червоні лінії. Опинитися за розхитаним урізнобіч човном, у якому ми всі, — корисно, бо відчуваєш, як формуються іноземні редакційні політики щодо російської війни в Україні, змінюються запити їхніх аудиторій. З іншого боку, як у всяких відкритих водоймах — не завжди комфортно, бо не знаєш, чого чекати. Для мене досить несподіваним було сприйняття нашими іноземними колегами нас, українських журналістів, як зацікавленої сторони, а не нейтральних спостерігачів у цій війні.

Іноземних журналістів цікавила корупція всередині країни, доступ до бойових позицій, голос людей з окупації, а уявлення про телемарафон у них набрало характеристики мало не орвеллівської «поліції думок» (детальніше про це написала Аліна Полякова). Інколи нас запитували про наступ на свободу слова в Україні й цензуру, спричинену воєнним станом.

Учасники програми

Але українські журналісти можуть вільно опублікувати розслідування про закупівлі для армії, чи розповісти про плавунів у річці Тиса, чи про абсурд в «учебках», із яких немає виходу, як пише Станіслав Асєєв. То чи не свідчить це, що якраз зі свободою слова та критикою державних процесів у нас усе в цих умовах відносно добре?

Та й іноземні воєнні кореспонденти визнають, що в Україні, на відміну від багатьох інших країн у стані війни, набагато легше дістатися до фронту, до місць утримання полонених чи прильотів ракет. Ці запитання іноземних колег резонують із небажанням самим братися за розслідування про зв’язки з російським бізнесом чи про наявність у європейській вільній родині Віктора Орбана.

На деяких зустрічах з іноземними колегами мені часом здавалося, що нам кажуть те, що ми хочемо почути, легко промацуючи слизькі трясовини можливих переговорів, ховаючи за добре поставленою толерантністю розмиті ідеї майбутнього й відбудови. Та в Іспанії на останній дискусії Інни Варениці з іноземними зірками фотожурналістики, серед яких був пулітцерівський лауреат, професійна стійка дещо похитнулася, про це Інна вже написала у своїй колонці. Якщо коротко, то українських журналістів звинуватили у потуранні пропаганди, необ’єктивності й заангажованості під час війни. Це непрямо, але відчувалося також у провідних іноземних редакціях, які радше запросять українця за фіксера, запитають про невисвітлені теми для своїх майбутніх матеріалів, віддадуть чорнову роботу, але не замовлять йому власний репортаж чи колонку. Для багатьох іноземних журналістів ми виглядаємо в першу чергу зацікавленою стороною конфлікту (знову за стандартами).

Як на мене, об’єктивності й неупередженості у журналістській роботі досягнути можна, чиста тобі математика: холодний розрахунок чергування цитат і фактів. І це не залежить від країни походження, навіть, якщо у твоїй країні війна, яка забирає рідних і друзів, а від опанування професійних правил гри.

Але чи можемо говорити про стовідсоткове дотримання усіх стандартів, навіть коли йдеться про інформаційні жанри? Будьмо відверті: іноземні журналісти, що приїздять на кілька днів сюди, їдуть у поля без розуміння контексту, історії та оголошують себе знавцями російсько-української війни, теж порушують стандарти щодо повноти й достовірності. На жаль, війни, страждання людей, зруйновані долі для деяких медійників і коментаторів — це не лише привід привернути увагу до лиха, а й зробити щось визначне, зокрема й для своєї кар’єри. А рядочок про відрядження у гарячі точки в Україні цілком лягає у послужний список: висвітлював війну в Іраку, Афганістані, в Малі, Ємені, Сербії, Сирії тощо. Зрештою, без заглиблення в історію цих країн, розуміння причинно-наслідкових зв’язків (а повнота й пояснення деталей не завжди поміщаються у короткі формати, призначені для сучасного споживача інформації) можна написати, наприклад, про факт проведення «референдумів» у Криму, навіть взявши це слово у лапки, але не сказати, що він проходив під дулом автоматів. З часом деталі розвіюються, а нюанси, навіть у лапках, без добре прописаного бекграунду затираються. Недописане, недоговорене й непояснене і є одним із видів маніпуляцій.

Але так само не залежить від країни народження і бажання служити суспільству, що є основою цього фаху. Не залежить і вміння співпереживати й бути делікатним у певних моментах, а радше від людяності чи морального закону в собі. Можна зробити репортаж про єдину бабусю на селі, що весь час під обстрілами, а після збирання матеріалу й зйомок — допомогти їй коштами. Можна знімати фільм про дружину з донькою, яка не може поховати тіло свого загиблого чоловіка, і презентувати фільм у кінотеатрах. А після всіх прокатів і офіційних презентацій можна написати цій жінці й запросити її у першу спільну поїздку за кордон, як це зробила Ярослава Тимощук (ідеться про фільм «Черга на прощання»). Чи й у такому разі журналіст є заангажованим?

А можна назнімати крутих кадрів і отримати Пулітцера, але забути, навіщо це зроблено насправді.

На книжковій виставці в Іспанії біля одного стенду видавця я з товаришем прошу показати книжки про війну в Україні. Нам приносять дві книжки про ізраїльсько-палестинську війну. Ой, вам про іншу війну? Продавчиня переплутала. І перед нами уже дві книжки про російсько-українську. Це яскравий, хоч і не зовсім сенситивний приклад вдовольнити такий дещо гурманський запит читача й відображення перемикання уваги від одних страждань до інших. Постійні обстріли інфраструктури, викрадання дітей і загибелі цивільних в Україні — якщо це перманентний процес десь далеко, то в ньому важче знайти інформаційні приводи й сказати щось нове аудиторії. Про це нам чесно зізнаються у кількох поважних редакціях.

Проте хіба це не роль журналіста — попри втому аудиторії бути цією зацікавленою стороною і самому визначати резонансність тем для суспільства, як того велять стандарти? Продовжувати ставити на порядок денний знесилені обличчя людей у боротьбі з тоталітарною імперією? Робити незручно, неприємно для своєї аудиторії, яка має свої проблеми й плани на життя, щоб учергове повернути обличчям до нелюдського зла, що не спиняється?

Італійська газета Il Foglio з 25000 накладу щодня на передовиці ставить матеріал про війну в Україні, починаючи з 24 лютого 2022. Журналістки Національного радіо Іспанії RTVE підходять знайомитися, бо вже два роки щотижня випускають подкаст про війну в Україні, шукаючи щоразу нові теми. Відразу кілька репортерів французької газети Le Monde з початку повномасштабного вторгнення весь час присутні в Україні. Мабуть, у цьому сенсі всі журналісти, попри країни походження, які не дають забути про страждання і їхню причину, є зацікавленою стороною. Зацікавленою стороною зафіксувати катастрофу, надати статистиці вбитих людських облич, називати речі своїми іменами, побороти брехню правдою.

The Europe Ukraine Desk — програма німецької організації n-ost, мета якої налагодити та зміцнити тривалі зв’язки між медіа країн Західної Європи та України, а також покращити розуміння суспільно-політичної ситуації в кожній з країн-учасниць проєкту.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Источник материала
Поделиться сюжетом