Кохання – на першому місці: історія Ріти, яка пішла за покликом серця, та воїна ЗСУ Дмитра

Щоб бути з Дмитром, Ріта пішла за покликом серця й повернулася в Україну. Свою історію кохання вона розповіла Love 24.

"Серцю не накажеш, кохання – на першому місці"

Поділіться, будь ласка, історією вашого знайомства.

Все трапилося зовсім випадково. На той момент я була у Швейцарії, де мешкає моя рідна сестра, й мала зовсім інші плани на майбутнє. Я пішла у школу вивчати німецьку мову.

А моя подруга була в Україні й зустрічалася з командиром Дмитра. У травні вона поїхала на Донбас і познайомилася там з дуже хорошими хлопцями. Під час розмови з ними зауважила, що має вільну подругу. І Дмитро попросив мій інстаграм.

Вона, звісно, запитала у мене дозволу поділитися сторінкою. Розповіла, що такий-то хлопець цікавиться. Я подумала, чому б ні. Була не проти спілкування з військовим.

Дмитро написав того ж дня. Пізно ввечері. Розмова почалася з гумору. Він написав: "Привіт. Я служу з хлопцем твоєї подруги. Вона чомусь думає, що ми з тобою можемо знайти спільну мову". А я відповіла: "Привіт, скажи, хто ти за знаком зодіаку, і я тобі точно скажу, чи ми знайдемо спільну мову". Так все почалося.

Він відписав: "Я – Козоріг, але для тебе стану, ким хочеш". Так все й почалося.

У перші декілька днів спілкування якось не складалося. А вже через тиждень моя знайома, яка теж була у Швейцарії, телефонує й просить приїхати, бо щось трапилося. Я дуже злякалася. Швидко приїхала. А вона стоїть з великим букетом квітів. Я запитала, що це. А вона відповіла: "Це тобі, ти маєш знати від кого". Дмитро не втрачав часу.

Ми спілкувалися по відеозв'язку. Перша наша розмова тривала 3 години. Ми дуже швидко знайшли спільну мову.

Дмитро почав кликати мене в Україну. Я, звісно, була не проти. Через 1,5 місяця спілкування й вирішила приїхати й зустрітися з ним. Я – з Дніпра. А Дмитро на той час був на Донбасі. Я приїхала зі Швейцарії, а Дмитро відпросився на тиждень. Ми зустрілися у Дніпрі.

На той час ми вже дуже романтизовано спілкувалися. Вже були "котики-зайчики". Квіти. Подаруночки. Дмитро ще не бачив мене наживо, але вже проявляв дуже класні знаки уваги.

Кохання – на першому місці / Фото, надане Love 24

Зустрілися ми 7 липня на Івана Купала. Тоді ми зрозуміли, що, мабуть, таки доля. Цей тиждень ми провели разом. А далі переді мною постав вибір: або велике майбутнє у класній розвинутій країні (всі мої знайомі були "за", аби я залишилася у Швейцарії), або повертатися в Україну й бути з Дмитром.

Але серцю не накажеш. Кохання на першому місці. Я повернулася до Швейцарії лише для того, щоб зібрати речі. Навіть якби мені пропонували мільйон доларів, аби залишитися там, я б все одно поїхала, бо моє кохання – тут, в Україні.

Через місяць Дмитро запропонував приїхати до нього в гості. На той час це була Дружківка. Там я познайомилася вже з усіма. Зокрема, з командиром, який зі своєю дівчиною став справжнім купідоном нашої історії.

Побачитися з Дмитром вдається рідко. За рік ми мали 10 зустрічей: 69 днів разом. І це – вже джекпот. Бо я знаю, що багато дружин та дівчат військових бачаться зі своїми коханими набагато рідше.

"За рік я була на Донецькому та на Харківському напрямках"

Наразі ви перебуваєте на зв'язку? Є змога хоча б спілкуватися у соцмережах?

Я захоплююся тим, як трепетно Дмитро ставиться до мене. Навіть маючи багато роботи, намагається зв'язатись зі мною. У нас стабільно зв'язок – раз на три години. "Все добре?". "Все добре". Якщо вчасно не приходить повідомлення, я починаю хвилюватися. Заходжу у WhatsApp. Там Дмитро працює. Якщо він у мережі, отже, все добре. Якщо ні, у мене вже паніка. Потім з'ясовується, що він або був дуже втомлений, або навіть заснув, бо на позиціях вони майже не сплять. Зараз Дмитро перебуває на Вовчанському напрямку. На щастя, таке не траплялося, щоб він день – два не виходив на зв'язок.

Ріта й Дмитро весь час перебувають на зв'язку / Фото, надане Love 24

В тіктоці ви ділилися кадрами своєї поїздки на Харківщину, де зараз дуже складна ситуація. Як наважилися на це?

За рік я була на Донецькому та на Харківському напрямках. Приїжджала у село за 30 кілометрів від Куп'янська. Наразі Дмитро – під Вовчанськом.

Як наважилася? Мені здається, якщо кохаєш людину, то вже все одно. Я вже казала Дмитру: "Була б моя воля, і на позиції до тебе приїхала б. Сиділа б з тобою у бліндажі". Коли він поруч, коли тримає мене за руку, нічого не страшно. Навіть колись щось прилітає, щось бабахкає.

Наважитися найскладніше було, мабуть, коли я вперше їхала на Донецький напрямок. Звісно, я боялася. Коли їхала, бачила літаки. Це був Бахмут. Однак тил розташований не біля лінії фронту.

А загалом це – доля. Як буде, так буде. Вже якось я звикла. Як тільки Дмитро дає зелене світло, я беру валізку в руки й лечу.

Кожна зустріч – найкращий момент: дивіться відео

Що б ви порадили парам, які переживають вимушену розлуку через війну? Як зберегти у стосунках кохання й трепет одне до одного?

Останнім часом думаю над цим. Бо навіть у тіктоці бачу пари, в яких дуже зламані стосунки. Військові, їхні дружини, дівчата. Відстань ламає. Хтось зраджує. Я навіть уявити не можу, що в нас може таке статися.

Ми з Дмитром маємо маленький девіз: безмежно й назавжди. Ми повторюємо це щодня. І стараємося кожного дня перед сном, навіть після того, як побажали одне одному добраніч, написати слова подяки. Наприклад: "Дякую тобі за твою любов". І коли читаєш ці слова, стає дуже тепло на душі й розумієш, що це все – не просто так.

Мабуть, одне з головних правил – бути відкритими одне до одного. Завжди вміти розмовляти... У нас же теж не завжди все ідеально. Дмитро любить себе накручувати. Він переживає, що я тут – одна. Що мені стане сумно, нудно, я піду шукати пригоди, навіть можу когось знайти. На щастя, він не мовчить, говорить про це відкрито. Якби він завжди мовчав, то ще більше й більше б себе накрутив і, зрештою, ми б сварилися. Якщо щось не так, ми відразу говоримо.

І навіть коли в нього такі думки, ми говоримо. Він питає: "У тебе все добре? Ти там точно нікого собі не знайдеш"? І я відповідаю: "Ні, Сонечко, нікого й ніколи". Я також хвилююся. Я знаю, що йому там складно.

Одне з головних правил: вміти чути одне одного й дякувати за почуття. А більшого й не треба.

Бути разом – найбільше щастя / Фото, надане Love 24

"Все буде добре. Ти в мене сильний. Ти в мене сильна"

Як Дмитро освідчився?

Це сталося на Новий рік. Ми були разом трішки менше як пів року. Дмитрові вдалося приїхати. Тоді він й освідчився. Можливо, десь у глибині душі я й хотіла цього, але не думала, що так швидко. Але Дмитро не втрачає часу.

Ми були сам на сам. На квартирі. Вдвох. Приготували святкову вечерю й святкували день народження Дмитра (31 грудня). Саме цієї ночі він став на коліна й освідчився. Було дуже чуттєво. Я розридалася й, хоча ми бачилися на той момент лише 4 – 5 разів, сказала "так". Коли мовиться про справжнє кохання, достатньо й двох днів, щоб це збагнути. Я знаю такі історії, коли люди навіть не бачилися ще, але вже освідчувалися.

Дмитро освідчився у новорічну ніч / Фото, надане Love 24

Де ви берете сили, щоб після зустрічей знову відпускати коханого?

Мабуть, у ставленні одне до одного. Мабуть, інакше я б не витримала. Ми з ним – дуже закохані, дуже щирі, постійно обмінюється милими повідомленнями, голосовими по типу: "Сонечко, обіймаю, цілую". Від цього стає легше.

Завжди найважче пережити перші дні розлуки. Особливо, якщо він приїжджає. Тоді мені набагато складніше, аніж тоді, коли я їду до нього. Ця атмосфера: вдома – його парфуми, його запах. Я його проводжаю – плачу, повертаюся у квартиру й починаю ще дужче плакати. А коли я їду від нього, якось не так складно. Нещодавно була у нього 5 днів.

Коли ми прощаємося у реальності, відразу починаємо обмінюватися повідомленнями. "Все буде добре. Ти в мене сильний. Ти в мене сильна. Все в нас вийде. Ми все витримаємо".

Також відволікаюся на буденні справи. Наприклад, піти з подругою на каву, поспілкуватися. Розвіятися. Однак навіть у ці моменти не перестаю думати про Дмитра, бо я знаю, де він. Знаю, як йому складно. Якось так.

Кожна наша зустріч – найкраще, що може статися зі мною

У темні часи так важливо знаходити світлі моменти. Який з них наразі – найщасливіший у вашій історії кохання?

Мабуть, кожна зустріч – найщасливіший момент. Я більше не чекаю свят: дня народження, Нового року. Я чекаю наших зустрічей. Я рахую дні. Завжди пишу Дмитру, наприклад: "Добраніч. Залишилося ще 10 днів". Кожна наша зустріч – найкраще, що може статися зі мною. Щоразу я закохуюся у Дмитра ще більше. Після кожної зустрічі наше кохання стає ще сильнішим.

Але найнайщасливіші – перша зустріч та освідчення. І я впевнена, що таких моментів у нашій історії буде ще більше. Ми плануємо одруження. Ми плануємо діток. І планувати, говорити про це – теж найкращі моменти. Це моя мрія: мати велику щасливу сім'ю.

Яке ваше весілля мрії?

Ми стараємося наразі не будувати великих планів. Бо рідні Дмитра – в окупації. Херсонська область, місто Каховка. Наразі йому дуже складно. Він не бачив батьків понад два роки. Планувати весілля без батьків ми не хочемо. Одна справа – піти у РАЦС, розписатися. А гуляти весілля ми будемо лише після того, як закінчиться війна. Ми це вже обговорювали.

Історія Ріти та Дмитра вражає своєю ніжністю і силою / Фото, надане Love 24

"Дмитро – дуже втомлений, але він зберіг у собі це тепло"

Дмитро вже познайомився з вашими рідними?

Так, ще до освідчення. Знайомство відбулося у жовтні, коли Дмитро був у відпустці. Він сам захотів, і ми поїхали знайомитися до моїх батьків. Друга зустріч була у квітні – на мій день народження. Тоді Дмитро вже був у статусі майбутнього зятя. Мої батьки – дуже раді, що я зустріла своє кохання. Вони з великим теплом та гордістю прийняли Дмитра у нашу сім'ю. Він тепер може приїхати до моїх батьків у будь-яку мить. На жаль, зараз я і моя родина – єдині, до кого може приїхати Дмитро, поки його рідні – в окупації.

Він має змогу підтримувати зв'язок зі своїми батьками? Хоча б іноді?

Слава Богу, в них є інтернет. Майже щодня я спілкуюся зі своєю другою мамою. Хоча, звичайно, проблеми зі зв'язком бувають тижнями. Бо там – теж обстріли. Ми щодня молимося, щоб Каховку звільнили.

Як Дмитро долучився до сил оборони? Коли це сталося?

Він ще у 18 років пішов в зону АТО. Відразу зі школи пішов служити. У березні 2022 року контракт мав закінчитися. Але почалася повномасштабна війна.

Дмитро служить шостий рік. Він – дуже втомлений. Але я приємно здивована, наскільки він зберіг у собі це тепло. Те, як він до мене ставиться, показує, що війна його не зламала. Він – у мене дуже сильний.