Які проблеми має безпекова угода з США і чи можливо їх виправити

13 червня на саміті G7 в Італії президенти України і США підписала довгоочікувану безпекову угоду.

Її мета якої – забезпечити боєздатність ЗСУ під час війни та стримувати Росію від нового нападу, допоки Україна не вступить до НАТО.

Попри те, що угода із США, на відміну від усіх раніше підписаних, має статус юридично зобов’язуючої, значна частина її положень сформульована як наміри або "політики", а багато важливих положень перенесені в додаток, який є юридично необов’язковим.

Про слабкі місця цієї угоди і простір для її покращення, читайте в статті юриста-міжнародника Михайла Солдатенка Право на допомогу.

Які недоліки має безпекова угода з США та чи збережеться вона за Трампа.

Далі – стислий її виклад.

Безпекова угода з США відрізняється від усіх досі підписаних Україною угод з іншими партнерами.

Це і використання термінології, характерної для обов’язкових угод (наприклад, "сторони" в угоді з США замість "учасників" в угодах з іншими партнерами), наявність дієслів "shall"/"повинні" у деяких положеннях угоди, а також вжите словосполучення "набирає чинності".

Все це в міжнародній практиці розглядається як індикатори міжнародного договору.

На додаток Україна та США погодили намір зареєструвати угоду в ООН, що може стати додатковою ознакою обов’язковості документа.

Однак це не робить автоматично обов’язковими усі положення угоди.

Переважна більшість її положень навмисно прописані не як зобов'язання.

До слова, Київ це усвідомлює: зокрема, після підписання документа президент Зеленський зазначив, що той має "юридично обов’язкову частину".

Щоби позначити не зобов’язуючий характер норм, автори угоди використовували терміни на кшталт "США мають намір…" та "…це є політикою США".

Крім того, значна частина важливих положень угоди, у тому числі щодо постачання озброєння для України, винесені у додаток до угоди, в якому зазначено, що той не має обов’язкової сили і "не має на меті створення прав чи зобов'язань за внутрішнім або міжнародним правом".

Угода з США, у порівнянні з британською, французькою та італійською угодами, не містить ні юридичного, ні політичного зобов’язання Штатів щодо забезпечення здатності України звільнити всі свої території.

Хоча американська угода передбачає, що безпекові зобов’язання (commitments) в ній "спрямовані на підтримку зусиль України щодо перемоги в нинішній війні", у ній не визначено, що таке "перемога у війні", і щодо цього можуть бути різні тлумачення.

Не визначає американська угода і критеріїв стандарту "надійної оборони та здатності до стримування"; остання проблема стосується також інших підписаних угод.

Тож Україні слід активно працювати з США та іншими партнерами для визначення єдиного стандарту підтримки (адже партнери допомагають колективно) та його наповнення конкретними придатними для оцінки критеріями.

Щодо конкретної безпекової допомоги, в тому числі поставок зброї, в угоді також немає жодних юридичних зобов’язань.

Та і жодних сум допомоги угода з США не визначає – і це негативно вирізняє її серед угод з іншими партнерами України.

Угода містить доволі детальний перелік обов’язкових напрямків реформ України.

З огляду на те, що ратифікація американської угоди, так само як і інших безпекових угод з партнерами, не передбачена, то хіба що може йтися про зобов’язання українського президента докласти зусиль для ухвалення законів у парламенті, але не щодо зобов'язань України їх ухвалити.

Отже, безпекова угода є гарним початком формалізації безпекових відносин між США та Україною.

Важливо те, що наявні угоди, включаючи американську, мають простір для покращення.

Київ має підстави ставити їхнє подальше покращення на порядок денний.

У тому числі – під час найближчого саміту НАТО у Вашингтоні.

Ставки для України занадто високі, аби миритися з надмірною гнучкістю обіцянок партнерів.

Докладніше – в матеріалі Михайла Солдатенка Право на допомогу.

Які недоліки має безпекова угода з США та чи збережеться вона за Трампа.