Глибоко під океаном знайдено неймовірне гідротермальне середовище

Відкрито приголомшливу нову країну чудес, приховану глибоко під океанськими хвилями полярного кола. Біля узбережжя Шпіцбергена, у Норвегії, на глибині понад 3000 метрів (9842 футів) уздовж хребта Кніповича розгортається поле гідротермальних джерел, підводного гірського масиву, який раніше вважався нічим не примітним.

Натомість, як і підігрів підлоги, вулканічна діяльність під морським дном спричиняє просочування тепла, створюючи притулки тепла та хімічних реакцій, де може збиратися та процвітати життя. Поле розміром щонайменше кілометр у довжину та 200 метрів у ширину отримало назву Йотул на честь велетнів скандинавської міфології, які живуть під горами. У цьому випадку гігант — це внутрішні процеси Землі, що вивільняються через тріщини в морському дні.

«Вода проникає на дно океану, де вона нагрівається магмою. Потім перегріта вода піднімається назад на морське дно через тріщини та тріщини», — пояснює морський геолог Герхард Борманн з Бременського університету в Німеччині.

«По дорозі вгору рідина збагачується мінералами та матеріалами, розчиненими з порід океанічної кори. Ці рідини часто знову просочуються на морське дно через трубчасті димові труби, які називаються чорними курцями, де потім випадають багаті металами мінерали».

Поля гідротермальних джерел є одними з найцікавіших підводних середовищ. Зазвичай вони знаходяться дуже глибоко під поверхнею океану, настільки глибоко, що світло від Сонця не може проникнути через величезний об’єм води над ними. На цих глибинах постійна темрява, мороз і нищівний тиск.

Це середовище не зовсім сприятливе для життя, але гідротермальні джерела діють як дивні оазиси. Мінерали, що просочуються та розчиняються у воді, створюють основу для харчової мережі, яка залежить не від фотосинтезу, як більшість живих організмів ближче до поверхні, а від хемосинтезу – використання хімічних реакцій для отримання енергії, а не сонячного світла.

Це оточення створює набагато більш динамічне та процвітаюче морське дно, ніж можна було б очікувати, даючи нам підказку про те, як життя може виникнути у світах, які дуже відрізняються від нашого. Пошук гідротермальних полів також важливий для того, щоб спробувати захистити біорізноманіття Землі та дізнатися більше про те, як воно функціонує, а також зрозуміти, як сама планета функціонує та змінюється з часом.

Поле Йотул розташоване прямо на межі двох тектонічних плит Землі, на так званому хребті, що повільно розповсюджується. Плити дуже повільно віддаляються одна від одної, що призводить до розтягування кори, розвитку долин і хребтів.

Вчені виявили гідротермальну активність майже вздовж усіх хребтів на північ від Ісландії, але хребет Кніповича залишився яскравим винятком. Так було до 2022 року. Вчені помітили ознаки гідротермальної хімії в цьому регіоні, тому вони взяли підводний дистанційно керований апарат на хребет, щоб перевірити, чи зможуть вони знайти її джерело.

Вони відвезли підводний апарат MARUM-QUEST більше ніж на 3 кілометри на морське дно, де він зробив знімки та взяв проби води. І там вони знайшли поле Йотуль – великий регіон морського дна з вимерлими та діючими гідротермальними джерелами, а також яскраве мерехтіння вулканічного тепла, що просочується у воду. Це чудова знахідка, яка заповнює значну і раніше загадкову прогалину в гідротермальному плані Норвезько-Гренландського моря.

«Гідротермальне поле Jøtul є першим, яке було відкрито вздовж 500-кілометрового хребта Кніповіча з ультраповільним спредингом, і воно має важливе значення, оскільки воно являє собою новий зв’язок між активними гідротермальними системами замку Локі на вигині хребтів Монса та Кніповіча та гідротермальне поле Аврора хребта Гаккеля», – пишуть дослідники у своїй статті.

«Оскільки ці системи розділені відстанню понад 1000 кілометрів, відкриття гідротермального поля Йотул є важливим для розуміння розподілу хемосинтетичної фауни».

Крім того, нове відкриття може допомогти зрозуміти хімію океану та те, як води, що одягають наш світ, допомагають циркулювати та поширювати такий матеріал, як вуглець. Дослідження опубліковано в Scientific Reports.