Як виробник представницьких автомобілів перейшов на вантажівки

Цього дня 77 років тому відбулася націоналізація відомого своїми розкішними представницькими автомобілями підприємства Horch, яке після поразки Німеччини у Другій світовій опинилося у радянській зоні окупації.

У перші місяці після закінчення Другої світової завод Horch займався ремонтом радянських армійських автомашин. Але вже 1946 року тут почали випускати вантажівки власної розробки. Зазначимо, що це були взагалі найперші автомобілі, які почали продукувати у Східній Німеччині після війни.

Вони отримали назву Н3, яка розшифровувалась дуже просто: буква «Н» – назва заводу виробника, тобто Horch, та цифра «3» – позначення вантажопідйомності в тоннах.

Після націоналізації підприємства у 1947 році воно увійшло до складу державного Промислового об’єднання автомобілебудування – IFA, і випуск цих вантажівок було продовжено.

Для автомобіля H3 було обрано компонування з передньою кабіною, тобто розташованою безпосередньо над двигуном. Сама кабіна мала дуже сучасну для тих років обтічну форму з сильно відхиленим назад V-подібним вітровим склом та невеликими, але пухкими надкрилками коліс.

Цікаво, що двигун був запозичений у німецьких напівгусеничних бронетранспортерів часів Другої світової – легкого Sd.Kfz.251 та середнього Sd.Kfz.250. Це був бензиновий 6-циліндровий агрегат Maybach робочим об’ємом 4,2 л та потужністю 100 к. с. при 3000 об/хв. Вантажівки з таким двигуном випускалися до 1949 року і всього їх було виготовлено 840 од.

Проте вже в 1948 році з’явилася вантажівка моделі H3A. На відміну від попередника вона мала капотне компонування. Цікавою була кабіна цього автомобіля. Справа в тому, що саме в цей час у Східній Німеччині було розроблено оригінальну пластмасу – дуропласт. Вона була призначена насамперед для кузовів масових легкових машин – мікролітражок Р70. Але новинка знайшла застосування і на вантажівках Н3А: з неї виготовляли двері та задню стінку кабіни.

Двигун у машини Н3А був зовсім інший – чотиритактний, 4-циліндровий верхньоклапанний дизель робочим об’ємом 6,0 л та потужністю 80 к. с. То була доопрацьована версія довоєнного німецького дизеля фірми Vomag. Автомобіль розвивав швидкість до 80 км/год. На основі цієї вантажівки виготовлялися самоскиди, фургони, а також версії з укороченою базою – сідлові або баластові тягачі.

Наступною моделлю заводу стала 4-тонна вантажівка Н3С з мотором 90 к. с., що з’явилася 1957 року. Однак на початку наступного року завод отримав нову назву – «Народне підприємство Загсенрінг» і ці вантажівки стали називатися S4000. Літера S позначала Sachsering, а цифра 4000 – вантажопідйомність в кг.

Так, знаменита марка Horch назавжди пішла у минуле. Як слід розгорнути виробництво цих машин у місті Цвіккау не встигли: завод терміново перепрофілювали на випуск малолітражок Trabant. А виготовляти вантажівки S4000 доручили іншому підприємству – заводу Ернст Грубе, у місті Вердау. З кінця 1959 року там стали випускатися покращену версію – S4000-1 з удосконаленим рульовим управлінням та літерою “W” (Werdau) на емблемі.