Пам’яті десантника Петра Ганича

Доброволець мав медаль «За оборону Донецького аеропорту»

Петро Ганич боронив Україну із самого початку війни – з 2014 року. Його боротьба за волю Батьківщини почалася, коли він у складі десантно-штурмових військ брав участь в обороні Донецького аеропорту. Із повномасштабним вторгненням знову без вагань став на захист України від росіян.

«Люблячий батько та неймовірно позитивний друг, який вмів з посмішкою зустрічати труднощі життя. Петро брав участь в бойових діях в складі десантно-штурмових військ з 2014-го року. Попросився на передову і тепер. Легких хмаринок Тобі. Таких Людей все менше», - написав на смерть друга поліцейський Іван Белецький.

У цивільному житті Петро працював електриком на підприємстві ПАТ «Закарпаттяобленерго». Він був хорошою людиною, завжди приходив на допомогу односельцям – згадує родичка Ганича Світлана Ломова, авторка петиції на сайті Президента України щодо присвоєння військовому державного звання «Герой України» (посмертно).

«У 2014 році, коли розпочалась АТО, Петро добровольцем пішов боронити країну, адже по-іншому просто не міг. Він мав загострене почуття справедливості та понад усе любив свій рідний край та державу», - зазначила Світлана Ломова.

З її слів, після повернення з АТО Петро вступив до лав патрульної поліції, неодноразово отримував подяки від ГУНП Закарпаття. Згодом закінчив Львівський університет внутрішніх справ.

Мав військові нагороди – зокрема за службу в десантно-штурмових військах Петра нагородили медаллю «За оборону Донецького аеропорту».

Був активним – проводив збори на свій підрозділ.

21 квітня 2024 року під час обстрілу з АГС-17 при виконанні бойового завдання у районі н.п. Новоандріївка Запорізької області командир стрілецького взводу 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади Петро Ганич загинув. Йому було всього 33.

«Завжди усміхнений, невгамовний та емоційний, він більше ніколи не побачить, як росте його єдиний син, який цьогоріч закінчив перший клас. Не судилося… Не побачить, як він буде робити самостійні кроки в дорослому житті, не порадіє його успіхам та не розрадить у час невдач. Він так багато міг би зробити, якби на заваді не стала ця жахлива війна. Найстрашніші слова маленького сина-патріота «нехай тато прийде уночі, щоб його не бачили руські, я його заховаю» - розривають душу», - поділилася Світлана Ломова.

Попрощалися з Петром Ганичем та поховали його у рідному селі Кам’яниця під Ужгородом.

До кінця збору підписів під петицією щодо посмертного присвоєння звання Героя залишилося близько тижня. Наразі є лише 17 тисяч із потрібних 25 тисяч голосів.

Фото з Фейсбук-сторінок Івана Белецького і Світлани Ломової