«Сталеві нерви»: про вік, жіночу незалежність та вулицю Васильківську в Санта-Барбарі

На каналі «1+1 Україна» вийшов серіал «Сталеві нерви» — 16-серійна мелодрама спільного виробництва України та Латвії. Телеканал анонсував прем’єру ще восени 2023 року, але відтермінував її майже на рік. «Минулого року канал відкоригував власні плани відповідно до бачення сезону. Зважаючи на зміни в уподобаннях аудиторії, це рішення дозволило краще інтегрувати серіал у 2024 році», — відповіла «Детектору медіа» пресслужба каналу на запит щодо причин перенесення прем’єри.

Що саме відбувалося протягом цього року з настроями авдиторії, канал не пояснив. У будь-якому разі свій глядач у «Сталевих нервів» був і в 2023 році. Торік серіал був викладений на «Київстар ТБ» і ввійшов у перелік популярних прем’єр платформи. Також, за даними пресслужби, він з успіхом пройшов у Латвії на каналі «Тет+», що був замовником його виробництва.

Взагалі Латвія з’явилася в цьому проєкті раптово. Історія була створена для України і повинна була екранізуватися в Україні. Її авторкою є Тетяна Гнєдаш — сценаристка і продюсерка численних серіалів. Але почалося повномасштабне вторгнення, і зйомки перенесли в Латвію. Тепер серіал знятий латиською, головні ролі в ньому виконують латиські актори, в заставках показують Ригу, розраховуються герої в євро, а на їхніх авто — латиські номери. Щоправда, назви ані країни, ані міста в серіалі не звучать. Можливо, в оригінальній версії вони були, але зникли під час дубляжу. Інколи в серіалі трапляються спроби прив’язати події до України. «Вони опублікували мою думку про нове меню в кафе на Васильківській!» — хизується подруга головної героїні. Виглядає це невинно, але насправді дратує. Адже в «Сталевих нервах» дата подій проговорюється чітко: 2022–2023 роки. Справа не в тому, що в цей час на Васильківській не працювало жодне кафе, а якраз у тому, що нашої реальності в серіалі зовсім немає. Це не перший випадок створення альтернативного всесвіту в серіалах для українських глядачів, але я досі не розумію, в чому перевага такого підходу. Невже поодинока згадка Васильківської змусить глядачів асоціювати себе з героями більше, ніж із мешканцями Риги? Але шалена популярність деяких іноземних серіалів підказує, що умовній Санта-Барбарі необов’язково мати вулицю Васильківську, щоб фільм про неї став телехітом в Україні. Тому сенсу в такій специфічній локалізації «Сталевих нервів» я не бачу. Ну хіба що автор дубляжу живе на Васильківській та вирішив зробити сусідам приємне.

А тепер нарешті про сюжет. Молода лікарка пансіонату для літніх людей Марта випадково рятує життя власнику великого агропідприємства пану Балодісу. Йому вже давно пора на пенсію, але засновник ніяк не наважиться передати керування компанією своєму старшому онуку Максу, адже вважає його егоїстом. Вражений моральними якостями дівчини, Балодіс ставить онуку умову: щоб отримати спадок, треба почати романтичні стосунки з Мартою і навчитися в неї «чуйності та доброти». Спочатку Макс шантажем отримує увагу лікарки, яку вважає «блідою міллю». Але потім закохується. Звісно, щоб викликати взаємні почуття, йому доведеться докласти зусиль.

Обговорювати романтичну лінію взагалі нема сенсу, бо сюжет про незугарну Попелюшку і поганого хлопця, який насправді принц, — вічний, як праця Жоржа Польті «36 драматичних ситуацій». Єдине, що тут можна сказати: цей серіал дещо відрізняється від інших, які знімала Тетяна Гнєдаш . Якщо раніше в деяких її проєктах траплялося толерування домашнього насильства та популяризація патріархату, то тепер її героїня — незалежна жінка з принципами, подекуди феміністка.  Наприклад, в одній із серій багатій Макс вирішив допомогти бідній лікарці привести житло до ладу та потайки замовив до її занедбаної квартири ремонтну бригаду. Замість вдячності та відкритого серця отримав скандал і претензії, що рішення не було узгоджено з власницею. Довелося перепрошувати. Щоправда, найкраща подруга головної героїні почала її переконувати, що «хлопець просто намагався допомогти», а невдячність Марти — гординя.

Для екшену в серіал додали любовний чотирикутник і детективну лінію, а для ширшого спектру глядацьких емоцій — комедію та драму. За драму відповідала корова Зірка, яку головний герой власноруч вигодував з телятка і любив більше за людей. Корову отруїли. А за комедію — мешканці пансіонату для літніх людей, які потрапляли в кумедні ситуації. Може, комусь ситуація, коли старенький експілот з когнітивними порушеннями збирається зістрибнути з даху чи вкрасти літак, і не здається  веселою, але це питання смаку.  Тому насправді єдине, що є цікавим у серіалі, — на кого він розрахований.

За традицією ми поділяємо серіали на дитячі, підліткові, для дорослих та для сімейного перегляду. Не знаю, чи існують серіали «для людей літнього віку», адже таке маркування можна назвати  ейджизмом. Але ж вочевидь інтереси дорослих у 21 рік і в 70+ років значно відрізняються.

У «Сталевих нервах», мені здається, творці врахували смаки, погляди та потреби саме літніх людей. Так, у центрі історії — кохання молодих, але головним залишається дідусь Макса. Це його нерви виявилися сталевими, завдяки чому Балодіс-старший здобув загальну перемогу — врятував бізнес, навів лад у сім’ї та перепросив за помилки минулого.  Окрім того, багато подій відбувається в пансіонаті для літніх, умови якого наближені до ідилічних. Мир, дружба, турботливий персонал, руханка зранку тощо. Але творці сценарію наголошують, що цього недостатньо. Пенсіонерам теж потрібна самореалізація. Інакше буде, як із відставним капітаном повітряних сил Борисом, який так хотів наостанок політати, що викрав літак і впав разом із ним на місто. Або з його приятелем на прізвисько Цвях, який майже все життя провів у в’язницях за крадіжки. На волі він гадки не мав, чим займатися, і теж ледь не загинув. До речі, 70-річного Цвяха грає 39-річний Віталій Салій. Вигляд має переконливий.

Звісно,  літні люди теж дивляться серіали про пристрасне кохання молодих і підліткові пригодницькі історії. Але героям їхнього віку зазвичай відводяться другі і треті ролі в них, і  на українському телебаченні винятків не так уже й багато (на відміну, наприклад, від американців, які про любов, розваги та драми головних героїв, яким 60+, уже назнімали достатньо).  «Сталеві нерви», на мою думку, можна назвати серіалом «для тих, кому за …» — і це непогано. Тепер треба переходити до вирішення проблеми з вулицею Васильківською в Санта-Барбарі.