Arctic Monkeys, provulok, TOOL. Що слухала редакція у 2024 році

Ольга

Альбом я почула ще у квітні. Льоман скинув його ще до релізу, а я якраз збиралась їхати додому в Одесу. Навмисно не слухала його в дорозі, аби прийти до моря і ввімкнути. Саме в цей період у моєму житті все йшло не так — хотілося знайти бурю і тишу одночасно.

Альбом має певну попайку, але водночас у ньому є тиша, яка дає відчуття внутрішнього спокою, навіть коли навколо все кипить. Але цей реліз був для мене особливим — обкладинку для альбому робила я. Ми з артистом зловили метч і зрозуміли, що хочемо передати, але кожен у своїй справі та попайці.

Левко

У двотисячних я грав на бас-гітарі в легендарному одеському інді-попгурті Virgin Call, який досі існує. Поки ми створювали власні треки, виконували чимало каверів. Шість каверів з 10 — пісні Arctic Monkeys. Найулюбленішою була Crying Lightning з альбому Humbug — через її потужну та «жирну» бас-партію. Якщо слухати цей альбом уперше, він може здатися дивним. Але варто повернутися до платівки на прогулянці чи під час роботи — він розкриється по-новому. Це стосується багатьох альбомів Arctic Monkeys: вони «доганяють» пізніше, у потрібний момент. Фан факт: одного разу я був у місті, де Arctic Monkeys давали концерт. На жаль, грошей на квиток не вистачило, але мене тішила думка, що я і Алекс Тернер перебуваємо в одному місті.

Юлія

Він якийсь магічно сумний. Я його почула у випуску відеопроєкту «Хащі» про рідну Полтавщину, де вони бродили закинутими старими хатами. Альбом якраз про це. Яке б воно не було, ти це любиш, бо це твоє. Це музика, під яку лежиш і страждаєш через події в країні, але водночас усвідомлюєш, що це твоє і ти любиш цю країну попри все. Бо це твій магічно сумний край.

Анастасія

Цей альбом залишається улюбленим із моменту його виходу у 2023-му. І про це мені вже другий рік поспіль нагадує рекап. Думаю, якби застосунки могли б робити інтервенції, то це було саме воно. So Much (for) Stardust став воззʼєднанням гурту (зокрема, з одним із попередніх продюсерів) і поверненням до трохи старішого звучання. Приблизно того, який я почула у From Under the Cork Tree у 2005-му, та за який остаточно полюбила їх на Infinity on High у 2007-му. Приємно чути, що твої улюблені музиканти з підліткового віку змінюються так само, як і ти, але саунд залишають незмінним. Загалом альбом, який вони писали, зокрема і про зміни з початку пандемії, дуже відгукується, cause everything is lit except my serotonin.

Анастасія

Це не зовсім альбом, але прекрасний концертний запис. Він став моїм передріздвяним відкриттям. Дуа Ліпа виконала свої пісні під акомпанемент The Heritage Orchestra в Royal Albert Hall у Лондоні. До концерту увійшли композиції з альбомів Radical Optimism та Future Nostalgia. По-перше, це дуже гарно. Зокрема, Houdini у такому виконанні звучить просто розкішно. По-друге, памʼятаєте, як із неї насміхалися за те, що вона не вміла танцювати на сцені? Оці всі Go girl, give us nothing? Так от, дуже приємно спостерігати, як співачка, яку спочатку сприймали, як мем, перетворилася на самодостатню яскраву виконавицю.

Олександр

TOOL — гурт, який щороку цікаво перевинаходити наново. Від першого демозапису в жанрі «жорсткої» альтернативи до прогресивного металу в останніх студійних альбомах, ледь не на межі з артроком. Цьогоріч найчастіше слухав Opiate — дебютний мініальбом гурту, бо він підживлював ностальгію за «сирим» звуком метал-сцени 1990-х, разом із музикою Marilyn Manson, Rammstein та іншими підлітковими музичними захопленнями — ескапізм, якого бракувало.

Анастасія

Назва альбому чудово вписується у відповідь на це питання, хоча в цьому році часом здавалося, що буття лише нестерпне, а не легке. Водночас кожна пісня наповнена есхатологічними мотивами, у яких відчуваю якусь близькість. Альбом порівну із тобою ділить сум, радість, кохання та нестерпність — усе, як у житті.

Анастасія

Мені цей альбом нагадує поєднання легкості від весняного вітру. Він викликає якісь непохитні та одночасні бажання їхати сонячним містом, танцювати, пірнати в прохолодне море, гуляти наодинці під дощем і ховатися в теплу ковдру десь у грудні біля каміна. Every Kingdom веде нас ніби через весь рік, сезон за сезоном, лише завдяки голосу виконавця, мелодійному звучанню гітари та наче питає «який ти сьогодні?» та «хто ти сьогодні?».

Ліза

Абсолютно релаксовий та надихаючий альбом. Чудово заспокоює, особливо коли стоїш годинами в заторах. Ми живемо в період, коли відчувається винятковий голод за натхненням та гармонією. У моєму випадку саме ця музика здатна заповнити цей вакуум, створюючи відчуття внутрішнього спокою та балансу. Вона допомагає відновити сили, переосмислити важливе та просто насолоджуватися моментом, навіть у найстресовіші дні.

Ліза

Цей альбом Foo Fighters дуже особливий для мене. Я відкрила його для себе в студентські роки в Донецьку. Цього року також часто слухала цей альбом, і він викликав приємні ностальгічні спогади, допомагав згадати чудове минуле та наповнював новими силами й енергією.

Вікторія

KLER є представницею нової хвилі української попмузики, і її дебютний альбом просто заряджає своїм драйвовим, танцювальним настроєм, де кожна пісня легко заїдає в голові.

Дар'я

Поява таких поппанк-треків від «Уляни Дель Рей», як «2007», а згодом і «Виграшна пісня на Євробачення», — це просто знахідка! Під їхні пісні хочеться жити тут і зараз.

Марія

Загалом цього року я здебільшого слухала метал у різних його проявах. Десь у добірках Bring Me The Horizon мені трапився Sleep Token. Звісно, я не довго думала й пішла слухати весь альбом, і буквально кожен трек додала до уподобаних. Take Me Back to Eden — прекрасний у своїх сумі й темряві. Мені подобається, як Sleep Token тут вирішили відмовитися від притримання одного стилю і жанру. Take Me Back to Eden — фестиваль жанрів від електроніки й фанку до альтернативи та прогресивного металу. Чула відгуки про певну затягнутість пісень, але мені все подобається. Альбом сприймається на одному диханні й дуже резонує з готичним цьогорічним настроєм.

Марія

Ще один скарб, який я слухала цього року. Я і раніше чула про гурт, а в серпні поїхала на Faine Misto і перед фестивалем почала слухати всіх учасників. На White Ward дуже захотілось, але не вийшло. Тож довелося слухати після, уже в навушниках. False Light — цілісний і глибокий досвід із неймовірним саксофоном і темним настроєм. Його можна увімкнути і слухати без упину, коли на вулиці пішов дощ чи неочікувано потемніло. Моїми однозначними фаворитами альбому стали пісні Salt Paradise, яка нагадує гімн суворих моряків у часи шторму, та Cronus.

Валерій

Насправді легше було зібрати цей текст та коротко описати альбоми колег, ніж обрати свій улюблений, але під кінець року наткнувся на Wunderhorse і зник на кілька годин. У класичний і злегка ґранжевий гітарний звук британці вдихнули інді-рок та стадіонний розмах, у якому виливають на слухача набір про тугу, рутину, травми та близькість смерті. А пісня Superman, яка поступово набирає оберти під кінець, попри назву, навіює дуже великий шар самотності, а не історію про культового супергероя. Ніби все музично знайоме, але альбом обіймає та гріє протягом 40 хвилин прослуховування.