Їх залишилися одиниці: гуцульських коней рятуватимуть у спеціальному центрі на Прикарпатті

Знайомтеся: незворушні та доброзичливі, невеликі та поступливі – гуцульські коні. Колись вони були незамінними для мешканців гір. У житті кожного гуцула такий помічник грав особливе значення - обійтися без нього в горах було неможливо. Це єдина українська порода коней, виведена методом народної селекції, а не на конезаводах. І називається вона просто, але гордо – гуцульська.

Наразі гуцульські коні опинилися під загрозою зникнення, але є про них і для них і гарна новина. Яка? Читайте у матеріалі Коротко про.

Гуцул та кінь нерозлучні все життя

Щоб врятувати породу та привернути до неї увагу, у останні дні червня у Косові на Прикарпатті, самому серці Гуцульщини, запрацював Центр гуцульського коня «Гуцулик». Його відкрили до 100-річчя створення Товариства конярів гуцульської породи. У Національному природному парку «Гуцульщина», де запрацював центр, міститься 10 таких конячок.

– Відкрити цей центр запланували близько десяти років тому, і тепер, нарешті, чекаємо на гостей, – зазначають співробітники Національного природного парку «Гуцульщина». – Ці конячки не тільки витривалі, а й спокійні та обережні, що також дуже важливо у горах. Вони знають, як поставити копита в такій місцевості, там, де інший кінь міг би сам постраждати, а з ним постраждав би і вершник. Гуцул та кінь взагалі були нерозлучні все життя.

У парку можна не тільки подивитися на єдину гуцульську породу коней, що зникає, а й навчитися верховій їзді або покататися на візку. А для дітей, військовослужбовців та ветеранів будуть проводити заняття з іпотерапії. Для дітей коні - цілком безпечні. Вони невисокі, близько 140 см – їх ще називають "карпатськими поні".

- Це абсолютно незворушний кінь, навіть якщо знаходиться під невмілим вершником, тому він добре підходить для навчання верховій їзді, - зазначають у парку.

Гуцульський кінь – витривала тварина, яка пристосована саме до гірських умов та вузьких стежок.

– Вони ідеальні для використання у складних гірських умовах, – зазначають у Косівській районній військовій адміністрації. – Легко долають перепони, що важливо у горах, досить швидкі та їх легко тренувати, здатні щодня долати 50-60 км по гірській та лісовій місцевості, переносячи до 150 кг вантажу.

– Цей центр – це не просто локація для популяризації гуцульського коня, а й простір, де поєднано природу, культуру та інклюзію, – зазначає директор Департаменту природно-заповідного фонду України Міністерства навколишнього середовища Едгар Токар.

Як розповідають співробітники Національного природного парку «Гуцульщина», ще один плюс – це коні-довгожителі. Відомо про випадок, коли 33-річна кобила народила здорове потомство, хоча коні інших порід живуть примірно 20 років.

Родич коня Пржевальського та тарпана

Раніше їх розводили на Закарпатті, Прикарпатті та Буковині, потім на це у держави просто перестало вистачати коштів. Сьогодні гуцульськими кіньми все ще займаються на Закарпатті та Прикарпатті.

- У 1979 році гуцульські коні взяті під охорону – вони набули статусу реліктової породи, відносяться до світового генофонду, - зазначають у парку. - Гуцульський кінь – це нащадок диких азіатських видів, коня Пржевальського та вимерлого тарпана. Вони потрапили сюди під час монголо-татарської навали. Від лісового тарпана гуцульський кінь успадкував темну смугу на спині та зеброїди на лопатках та передпліччі.

Цих коней залишилося зовсім небагато – ще 20 років тому їх було близько 600 у Європі, з яких більшість - майже чотири сотні - в Україні. Близько сотні років тому їхня кількість обчислювалася тисячами, а сьогодні кінь-гуцулик опинився на межі зникнення.

До речі

Як гуцули своїх коней від мобілізації ховали

Саме гуцульські коні перевозили матеріали для будівництва обсерваторії "Білий слон" на горі Піп Іван у 1930-х роках. У розпал Першої світової війни ці коні «працювали» тягловим транспортом, який провозив вантаж та амуніцію горами – там, де не могла пройти техніка. Так її доставляли на передову. За часів Австро-Угорської імперії за указом імператора коней-гуцуликів, як їх називають, почали відбирати для кавалерії. Тоді почали вести родові книги гуцульських коней. Кажуть, гуцулам навіть доводилося ховати своїх коней від «мобілізації», але все одно більша частина їх загинула під час воєн.

На замітку

Де: Івано-Франківська область, Косово, вулиця Дружби, 84

Як дістатися: є автобуси з Івано-Франківська, Львова, Києва, Одеси, поїзди – з тих самих міст. Найближча залізнична станція – Коломия.

Ціна питання

Вхід: безкоштовно

Покататися на коні: 240 гривень (20 хвилин)

Фотосесія з кіньми: 90 гривень (15 хвилин)

Катання на візку: 150 гривень (30 хвилин)