Чому Орбан не поспішає відмовлятися від російської нафти і як має діяти Брюссель

Угорщина залишається однією з найбільш залежних від російської нафти країн Європейського Союзу – понад 50% імпорту сирої нафти тут і досі складає сорт Urals, який надходить трубопроводом "Дружба".

Однак нова геополітична реальність і санкційний режим ЄС змушують Будапешт переглядати свої енергетичні звички.

Угорщина повинна відмовитися від використання російської сирої нафти до 2027 року.

Це завдання виглядає цілком можливим.

Про те, чому Угорщині досі доводиться імпортувати нафту з РФ, як вона може позбутися залежності від російських енергоносіїв, а також, що робити в таких умовах ЄС і Україні, читайте в статті спеціаліста із комунікацій Razom We Stand Максима Гардуса Зірвати Орбана з гачка Кремля: як змусити Угорщину відмовитися від російської нафти.

Далі – стислий її виклад.

Головна причина, чому Угорщина досі імпортує понад половину нафти з Росії, полягає у технічній спадщині.

Два ключових НПЗ компанії MOL – у Сазхаломбатті (Угорщина) та Братиславі (Словаччина) – спроєктовані саме під російську нафту ще за часів СРСР.

Центральну роль тут відіграє магістральний нафтопровід "Дружба" – історичний канал постачання Urals.

Через відсутність власних портів Будапешт багато років не інвестував у диверсифікацію маршрутів, роблячи ставку на дешевий російський ресурс.

Перехід на легкі сорти потребує не просто контрактів на постачання, а глибокої модернізації установок гідрокрекінгу, систем змішування та зберігання, а також оновлення портфеля технологічних рішень.

Окремо можна зауважити, що залежність сусідньої Словаччини від нафти РФ набагато більша – 87%, за підрахунками CREA.

Проте, на відміну від Угорщини, Словаччина жодних намірів щодо диверсифікації навіть не анонсує.

Що й зумовлює більш жорстку позицію Братислави у питаннях, які стосуються відмови від російських енергоресурсів.

Теоретично Угорщина вже має альтернативу у вигляді Адріатичного трубопроводу JANAF через Хорватію.

Крім того, обговорюється відновлення нафтопроводу Одеса–Броди, можливе будівництво нового нафтопроводу до Сербії (але це не буде вважатися заміною російської сировини, бо сербська компанія "Нафтова індустрія Сербії" належить ПАО "Газпромнефть"), а також Угорщина вже закуповує нафту в Азербайджані (недостатні обсяги).

Аналітики Центру східних досліджень OSW зазначають: усі альтернативи – чи то Адріатичний маршрут через JANAF, чи то новий сербський трубопровід – мають вузькі місця у тарифах, термінах і політичних домовленостях.

З іншого боку, доволі непослідовна та непевна критика Адріатичного маршруту зі сторони Будапешта дозволяє припустити, що Угорщина затрималася із диверсифікацією й тримає "виняток" для себе як важіль у діалозі з ЄС.

Це створює ризик для європейської енергетичної безпеки.

Поки Угорщина користується "Дружбою", санкційна політика ЄС має уразливе місце.

Втім, попри ці ризики, більшість оглядачів визнають: зупинити перехід неможливо.

Зміни вже запущено – часткова модернізація заводів, угоди з Азербайджаном, планування сербського маршруту – усе це робить сценарій відмови від Urals реальним.

Питання лише у швидкості, цінах і тому, хто готовий допомогти закрити "технічний і фінансовий розрив".

Якщо Брюссель прагне реально відрізати російську нафту від ринку Центральної Європи, потрібна чітка умова: фінансова допомога Угорщині й MOL має супроводжуватися жорстким зобов’язанням перейти на альтернативну нафту.

Можливі й інші сценарії в умовах регульованої конкуренції.

Тож завдання очевидне: Київ і Брюссель мають синхронно тиснути, захищати конкуренцію на ринку нафтопродуктів та нагадувати про загальні правила для всіх, а також вимагати чітких і вимірюваних результатів.

Докладніше – в матеріалі Максима Гардуса Зірвати Орбана з гачка Кремля: як змусити Угорщину відмовитися від російської нафти.