Між новими "Мюнхеном" і "Ялтою": відкладена війна чи мир — чого чекати від зустрічі США і Китаю у вересні
Між новими "Мюнхеном" і "Ялтою": відкладена війна чи мир — чого чекати від зустрічі США і Китаю у вересні

Між новими "Мюнхеном" і "Ялтою": відкладена війна чи мир — чого чекати від зустрічі США і Китаю у вересні

Вереснева зустріч лідерів США і Китаю в Пекіні може завершитися "Ялтою-2025", коли розподіл стратегічних сфер впливу відбудеться без війни. Але аналітик Олексій Кущ бачить можливість також "Мюнхена-2025", тобто прологу, відтермінування Великого Протистояння.

Світ застиг між новими "Мюнхеном" і "Ялтою".

Останніми місяцями активно запалала китайська геополітична вісь.

Неважко помітити, що тиск на периметр китайського геополітичного простору системно посилюється на тлі вже кількох раундів американсько-китайських перемовин щодо укладення "торговельної угоди".

Причому напередодні кожного раунду переговорів відбувається загострення чергового світового конфлікту.

США планомірно нарощують тиск на китайський пояс геополітичних союзників Пекіна. На той, який "шлях", і той, який "один". Уже відбулися швидкоплинні воєнні конфлікти між Пакистаном та Індією, Іраном та Ізраїлем/США.

Очевидно, що і за Пакистаном, і за Іраном стоїть Китай. Тому що Пакистан — це китайсько-пакистанський економічний коридор із капіталізацією в десятки мільярдів доларів і концесія порту Гвадар. А Іран — це найбільший постачальник нафти в Піднебесну і потенційно найважливіший логістичний вузол у межах південної гілки Нового шовкового шляху і маршруту Північ-Південь.

Аналізуючи, де вкотре може спалахнути конфлікт, я у своїх статтях називав Південно-Китайське море і трикутник Китай — В'єтнам — Філіппіни, причому не виключаючи і зіткнення двох останніх країн, тобто без прямої участі Китаю.

В'єтнам уже давно став частиною зони китайського економічного впливу, а цього року країни вперше проводять спільні навчання своїх ВМС.

Водночас Філіппіни — це ключовий союзник США в регіоні. Між країнами підписано угоду про взаємну військову допомогу, ВМС США і Філіппін спільно патрулюють акваторію цієї острівної країни, яка в разі конфлікту з Китаєм перетворюється на непотоплюваний острівний "авіаносець".

Цікава деталь — контингент філіппінської армії, хоч і невеликий, брав участь у В'єтнамській війні на боці США.

Важливо Філіппінці та в'єтнамці їдуть до України: як 400 000 мігрантів будуть рятувати український ринок праці

Але спалахнуло не в Південно-Китайському морі, а північно-західніше. Почалася прикордонна війна між Камбоджею і Таїландом.

Це давній конфлікт, який виник внаслідок визначення Францією (яка в першій половині 20 століття колоніально домінувала в Індокитаї) лінії розмежування між цими державами.

Взагалі західні імперії любили залишати такі "міни уповільненої дії", особливо британці: "Лінія Дюранда", "Лінія Керзона", "Лінія Редкліффа".

У результаті між Камбоджею і В'єтнамом періодично спалахують прикордонні конфлікти. Водночас Камбоджа є китайським союзником і активно дрейфує в бік Глобального Євразійського острова.

До 2023-го року в цій країні правив один із політичних довгожителів — прем'єр-міністр Хун Сен, колишній командир батальйону і бригади "червоних кхмерів".

У період його правління в країну хлинули китайські інвестиції та трудові іммігранти. Натомість економіка показувала високі темпи зростання, включно з розвитком базової інфраструктури.

Хун Сену належать слова: "Я не тільки послаблю опозицію, я їх зроблю мертвими... Якщо у когось вистачить сил спробувати провести демонстрацію, буду бити цих собак і засуну в клітку".

Хун Сен є непримиренним противником грантової опозиції, що перебуває за кордоном. Про них він сказав: "Нападайте на них, де б ви їх не побачили. Ордерів на арешт не треба. Це право збройних сил. Будемо використовувати всі види зброї, щоб їх знищити".

Грузинський уряд з його законом про іноагентів порівняно з ним — невинні діти.

У 2023-му році на посаду прем'єра Камбоджі було призначено сина Хун Сена — 47-річного Хун Манета. Що примітно, на посади міністра оборони і міністра внутрішніх справ були призначені сини колишніх керівників. Цікава модель успадкування влади, не персоналістська, а групова.

Таїланд — традиційно прозахідна країна, особливо в контексті настроїв армійської верхівки. Але останнім часом ситуація стала змінюватися.

На політику в країні, крім військових, впливає клан Чинават, який контролює значну частину бізнес-активів у країні. Багато хто пам'ятає прем'єр-міністра Таксина Чинавата, який провів у країні успішні економічні реформи, погасив борг перед МВФ і ухвалив рішення про припинення кредитної співпраці з фондом.

Назвемо це збігом, але щойно Таксин вирішив розпрощатися з МВФ, у країні стався "буддистський жовтосорочковий" Майдан, який очолив Народний альянс за демократію. Основна вимога — відставка Чинавата, якого звинуватили в корупції: він нібито не заплатив податки з продажу своїх акцій іноземним інвесторам.

Армія підтримала протестувальників, а в Таїланді — це ключовий чинник. Чинават втік до Британії, але Лондон відмовив йому в політичному притулку, внаслідок чого він змушений був повернутися на батьківщину і отримав рік в'язниці.

Але 2024 року прем'єром стала дочка Таксина — Пхетхонгтхан Чинават. Армія змушена була змиритися з поверненням клану Чинават до влади, тому що військові не вміють проводити економічні реформи, а у сім'ї Чинават це виходить значно краще, можна сказати, чудово.

Клан Чинават почав робити ставку на Китай і уряд країни навіть подав заявку на вступ до БРІКС. Знову назвемо це збігом. Тільки-но прем'єр Таїланду Пхетхонгтхан Чинават вирішила потиснути заявку на вступ до БРІКС, як у червні 2025 року до публічного доступу потрапила її розмова зі згаданим вище Хун Сеном, який залишається неформальним лідером Камбоджі.

Армія Камбоджі готується до удару
Фото: Getty Images

Злив телефонних розмов став просто фірмовою фішкою відомої спецслужби.

У розмові Чинават називала свого візаві "дядечком", а себе його "племінницею", що в межах місцевого етикету є найвищим ступенем поваги. Чинават повідомляла про те, що верхівка тайської армії може здійснити провокацію на кордоні двох країн. Йшлося про "наших супротивників", а конкретніше — про "командувача Другого армійського округу" тайського генерала Бунсіна Падкланга, який міг почати конфлікт, а це "не було вигідно нації". Пхетхонгтхан пропонувала все вирішити за допомогою переговорів і заявляла про свою готовність не допустити воєнного конфлікту між країнами.

Після того як телефонна розмова стала надбанням громадськості, Конституційний суд країни відсторонив Чинават з посади прем'єра. Це сталося 1 липня 2025 року, а вже за три тижні почалася війна Таїланду і Камбоджі.

Тепер варто очікувати посилення в Таїланді ролі військових і зміну геополітичного курсу — заявку на вступ до БРІКС, можливо, буде поставлено на паузу.

Конфлікт тим часом із розряду пересічного переходить у тактичний: є загиблі, 100 тис. біженців, армія Камбоджі контратакує в небезпечній близькості від тайських курортів, задіяно флот. Камбоджа заявляє про те, що збила F-16 тайських ВПС. Найімовірніше, китайською ракетою. Якщо це підтвердиться, то стане другим фактом ураження західної авіаційної техніки засобами китайської ППО. Раніше Пакистан уражав китайськими ракетами індійські військові літаки французького виробництва.

Я б не став називати всі ці конфлікти війнами проксі-країн. Це було б проявом неповаги до них, але найголовніше — це не відповідало б реальності.

Індія, Пакистан, Іран, Ізраїль, Камбоджа і Таїланд — цілком суверенні у своєму бажанні війни і миру. Навіть якщо за цими конфліктами видно інтереси США і Китаю. Найімовірніше, ми маємо справу з першою хвилею світ-системних воєн у межах Першої Глобальної війни 21 століття.

У вересні можлива зустріч Сі Цзіньпіна і Трампа. Вона може відбутися в Пекіні 3 вересня, коли Китай святкуватиме 80-річчя перемоги у Другій світовій війні.

Китай активно переймає у РФ ідеологему країни-переможця у Другій світовій війні, паралельно формуючи і свій національний історичний міф. Ключова мета — вписати себе в історичний світовий пантеон як тріумфатора.

Для цього Китай використовує низку історичних технологій СРСР. Закінчення Другої світової війни святкується Китаєм 3, а не 2 вересня, але ж Японія підписала Акт про капітуляцію саме 2 вересня 1945 року. Тобто формується День Перемоги на "день пізніше" за той, що визнаний у США чи Європі (як 8 і 9 травня).

Друга технологія — власна хронологія війни. Якщо СРСР ставив межі 1941–1945, то Китай визначає Другу світову війну як восьмирічну: 1937–1945, починаючи її з дати вторгнення Японії в Китай.

Зустріч у Пекіні може завершитися "Ялтою-2025", коли розподіл стратегічних сфер впливу відбудеться без масштабного Великого Протистояння. Як у легендах про самураїв, коли два воїни зустрілися один з одним, подумки уявили поєдинок і, переконавшись у тому, що він завершиться нічиєю, розійшлися, не виймаючи своїх мечів.

Але якщо формат зустрічі буде інший або вона не відбудеться найближчим часом, то підписання тимчасової торговельної угоди між Китаєм і США стане "Мюнхеном-2025", тобто прологом, відтермінуванням Великого Протистояння.

Яке може завершитися глобальною катастрофою.

Але для багатьох політиків, які володіють персональним бункером, слово "катастрофа" — це всього лише зайва лексична одиниця. Адже набагато простіше говорити про "перемогу".

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Війна завтрашнього дня: чому Китай не діятиме на Тайвані так, як усі очікують
Теги за темою
Китай
Джерело матеріала
loader