Території, зброя, мова: через що Україні не можна переступити у мирних переговорах на Алясцi

Червоні лінії та наші страхи

Останніми днями велика частина нашої фб-спільноти перекладає з пустого в порожнє свій екзистенційний страх, що на Алясці буде підписано договір між Трампом і Путіним, який не міститиме ніяких гарантій для України.

Хочу відразу сказати: ні на Алясці, ні будь-де інде, ні 15.08, ні через рік чи два не буде підписано договору, який міститиме якісь гарантії. Тому що гарантії — це екзистенційна необхідність захищати когось заради розв'язання власних проблем.

Як на мене, куди продуктивніше для власної ж безпеки (зокрема й поточної психологічної) зосередитися не на тому, як все буде погано, а на тому, які наші "червоні лінії".

Дозволю собі висловити свою версію цих "червоних ліній". Для мене є три речі, які є абсолютним залізобетонним муром, через який не можна переступити:

1. Визнання окупованих територій російськими де-юре;
2. Заборона постачання і виробництва зброї Україною;
3. Вимога закону про російську мову як другу державну.

Є ще один пункт, на якому варто наполягати: це недопущення вимоги про нейтральність України. Ми не вступимо в НАТО в зрозумілій часовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани про створення воєнного альянсу в трикутнику Лондон-Варшава-Київ.

Як на мене, такий підхід явно конструктивніший, ніж зараз розповідати про зраду, якої поки навіть не існує.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Це тільки розминка: чому саміт на Алясці приречений на провал без участі України, ЄС і Китаю