Український слід на Курщині: історик розповів, як Росія привласнила Суджу

Минуле Курської області набагато тісніше пов'язане з Україною, ніж із Росією.

Ви дізнаєтеся:

Протягом тисячі років Курщина була тісно пов’язана з Києвом та Україною. Попри зміни влади та русифікацію, українські корені міста збереглися у топонімах і культурній пам’яті. Про це розповів український історик та очільник Інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.

Главред дізнався, чи дійсно Суджа є українським містом.

Якщо раніше Суджа була невідомою для широкої громадськості, то Курськ у часи Київської Русі залишався периферією політичного життя. Далека Курщина тоді стала частиною Чернігово-Сіверської землі, а згодом - удільним князівством на межі з Диким Полем.

Дике Поле - велика незаселена територія між Московською державою, Річчю Посполитою та Запоріжжям. У другій половині XVII століття московити захопили її, а цар Олексій Михайлович запросив українців переселятися на ці степи.

На місці сучасної Суджі згодом побудували фортецю, де дислокувалася сотня Сумського козацького полку. Система укріплень перекривала шлях кримських орд на Москву, а місто мало стратегічне та економічне значення.

Звідки походить назва "Суджа"

Тлумачення назви міста суперечливе. Найпоширеніша версія: татарське "су" - вода, "джа" - місце, тобто "водяне місце".

Існує також інша версія від місцевого історика Олексія Дмитрюкова (1795-1870), який зазначав, що слово "Суджа" часто згадується як "Суржа", схоже на українське "суржик", тобто суміш жита з пшеницею. Він припускав, що "Суджа" означає суміш людей, які прийшли з різних місць".

Якою мовою розмовляли в Суджі

За переписом 1897 року рідною мовою більшості суджан була українська - 61,16%, російську назвали рідною 37,2%, єврейську - 1,17%, інші - 0,47%.

Через 130 років, за даними 2020 року, кількість українців скоротилася до 1,09%, а росіян стало 96,08%. Основні причини - руссифікація, закриття українських шкіл і друкованих ЗМІ, переслідування за збереження національної ідентичності.

Дивіться відео про те, чому Суджа - це українське місто:

Як Суджа стала столицею

Під час Першої світової війни кайзерівські війська без бою зайняли Суджу. У травні 1918 року місто опинилося в нейтральній зоні відповідно до умов Берестейського миру. Після поразки Центральних держав і відступу німецьких та австро-угорських військ більшовицькі війська окупували Суджу, яка з 29 листопада по 27 грудня 1918 року майже місяць слугувала столицею самопроголошеної Української соціалістичної радянської республіки, схожої на сучасні "ДНР" і "ЛНР".

Уряд радянської України, очолюваний російським більшовиком Юрієм П’ятаковим, переїхав з Курська до Суджі і готувався до вторгнення на територію України, де вже діяла Українська Народна Республіка (УНР). 29 листопада 1918 року П’ятаков опублікував Маніфест, у якому виступив проти як поваленого уряду гетьмана Павла Скоропадського, так і проти Директорії УНР, що захопила владу в Києві.

Під час громадянського протистояння на теренах колишньої Російської імперії Суджа неодноразово переходила під контроль різних сил: червоних і білих росіян, а також селянської армії Нестора Махна, який особисто відвідував місто після рейду зі Старобільська.

У грудні 1922 року, під час створення СРСР, Суджа відійшла від УСРР і була передана Радянській Росії. Під час Другої світової війни місто перебувало в німецькій окупації з 18 жовтня 1941 року до 3 березня 1943 року. Нині Суджа є адміністративним центром Суджанського району Курської області РФ.

Яке походження мають назви сіл на Курщині

Назви багатьох сіл у південно-східній Курщині зберегли українське походження: Кульбаки (козаче сідло, рос. "седло"), Гоголівка, Гонтарівка, Горналь, Стара і Нова Сорочина, Приходьково, Шелепівка, Джурівка, Новомлинка, Козине (рос. повинно бути Козье), Козача Локня, Шлях, Круглик, Олешня, Дарниця, Трубіж (назва річки, яка в Переяславі впадає до Дніпра), Черкаське Поречне (є поряд і Руське Поречне), а "черкаси" - самоназва українських козаків.

Українці колонізували ці землі у XVII столітті під час Національної революції та Руїни, створювали полки для захисту кордонів, а згодом - їх деукраїнізували за часів російської та радянської влади.

Вас також може зацікавити: