Більш ніж через три роки після повномасштабного вторгнення Росії війна перейшла у виснажливу нову фазу — таку, де ні перемога, ні поразка наразі не виглядають близькими для жодної зі сторін. Однак стає очевидним, що Кремль змінив підхід і дедалі більше переконаний: навіть якщо виграти повністю не вдасться, програти теж неможливо.
Москва переконана, що має достатньо ресурсів і гнучку економіку, аби продовжувати вести війну, виснажуючи Україну та її західних союзників швидше, ніж себе. Якщо ж Захід не змінить свою стратегію відповідно до цієї реальності, зростає ризик, що він несвідомо зіграє на руку Кремлю. Це довгострокова стратегія російського президента Владіміра Путіна — війна, в якій час є ключовим полем битви, вважає Ден Сліт — старший радник з питань політики щодо Росії/України в Інституті глобальних змін імені Тоні Блера.
Очевидно, що початкових цілей Путін не досяг: не було блискавичного удару по Києву чи швидкої зміни влади. Українська держава, армія й національна ідентичність зазнали серйозних випробувань, але залишилися незламаними. Тим часом мирні переговори все ще можливі, хоч наразі й далекі, адже Москва відкидає умову України про необхідність припинення вогню як основу для діалогу.
Кремль більше не вважає необхідним швидке чи масштабне розширення територій, щоб утримувати стратегічну перевагу. Йому достатньо просто продовжувати воювати — й чекати.
"Ця стратегія, однак, має свої межі. У питанні людських ресурсів та озброєнь тиск на Росію зростає. За нинішньої інтенсивності бойових дій країна, ймовірно, зможе підтримувати операції ще наступного року без подальшої мобілізації, але її недоліки поступово ставатимуть дедалі гострішими. Крім того, коли настане час, подальша мобілізація може виявитися політично неприйнятною", — стверджує Сліт.
Російське суспільство вже відчуває тиск економічних проблем: уповільнення зростання, зростання інфляції та відсоткових ставок, а також дію жорстких санкцій. Путіну досі вдавалося утримувати баланс між потребами армії та споживанням цивільного населення, однак робити це стає дедалі складніше. Наступного року, на думку Сліта, на країну чекають ще важчі рішення.
Попри труднощі, Путін розраховує, що першою поступиться саме Україна, адже вона стикається з реальними обмеженнями: нестачею 155-міліметрових снарядів, систем протиповітряної оборони та можливостей ротації військ. Утім, усі ці проблеми можна вирішити.
Попри поширену думку, що війна зайшла в глухий кут, це враження хибне. Кремль розраховує, що Україна не витримає протистояння так довго, як Росія, Захід не встигне суттєво наростити допомогу, і зрештою Києву доведеться піти на більші поступки, аби завершити війну. Це не стратегія перемоги, а ставка на виснаження — і вона діятиме доти, доки ця логіка не буде порушена.
"Україна може викрити блеф Путіна щодо його здатності витримати довготривале протистояння, але для цього їй потрібна допомога. Якщо західні політики зможуть протиставити російській стратегії витривалості стратегію масштабності та відданості, баланс сил може змінитися. Європа вже активізує зусилля, але поки що не в достатньому обсязі, щоб це дало відчутний результат", — додає автор.
Україні потрібні ресурси для тривалої боротьби — не лише винищувачі F-16, а й справжні "фактори", які здатні змінити правила гри: бойові машини піхоти й танки для мобільності та наступу, стабільні постачання 155-міліметрових снарядів, масове виробництво й використання дронів для розвідки та ударів, сучасна інженерна техніка для прориву оборони РФ і потужна логістика для забезпечення маневрів на кількох напрямках.
"Якщо союзники по НАТО за підтримки США зможуть забезпечити Україну необхідними ресурсами в достатніх масштабах і на довгий період, Київ зможе повернути собі ініціативу та перейти від обмежених успіхів до тривалих наступальних дій. Це дозволить створити справжній тиск і зруйнувати переконання Москви, що час працює на неї. Будь-які гарантії стабільної допомоги на перспективу понад 12–18 місяців змусили б Кремль переглянути свої розрахунки", — зазначає Сліт.
Недавній саміт у Вашингтоні продемонстрував єдність Європи та прагнення забезпечити мир для України на прийнятних для неї умовах. Якщо цю позицію правильно використати, вона може стати основою для більш узгодженої стратегії, де весь континент діятиме спільно заради чіткої мети.
Нагадаємо, військові фахівці зі США та європейських країн-членів НАТО почали розробляти можливі гарантії безпеки для України, які мали б почати діяти після врегулювання війни. Про те, чи спрацює цей план — читайте у статті "Між статтею 5 і "дикобразом": Захід шукає "гарантії" безпеки для України" Володимира Кіма.