Диктатура меньшинства: способны ли социологические замеры повлиять на курс Дональда Трампа

Від початку свого другого президентського терміну Дональд Трамп активно формує образ не просто лідера глобального масштабу, а й архітектора нового політичного світу, який не боїться ламати правила.

Його підхід кардинально відрізняється від спадщини Джо Байдена: США виходять із міжнародних угод, згортаються програми допомоги, вводяться масивні тарифи й навіть відбуваються прямі розмови з Кремлем.

Це не просто набір дій – Трамп явно хоче перебудувати саму ідею того, яку роль Америка відіграє у світі.

У цій архітектурі немає місця для залежності від інших чи довгих багатосторонніх переговорів.

Він віддає перевагу швидким рішенням, в яких саме Америка визначає лінію.

Проте можливості Дональда Трампа обмежені – насамперед підтримкою (чи непідтримкою) його дій американцями, перш за все – виборцями Республіканської партії.

І з наближенням проміжних виборів 2026 року цей фактор поступово стає все більш важливим для Трампа.

Внутрішня політика: тарифи як випробування.

Президент Трамп зробив тарифну програму та податково-бюджетний закон "One Big Beautiful Bill" центральними елементами внутрішнього порядку денного.

Обидва викликали більше критики, ніж підтримки.

Водночас майже половина республіканців (44%) бачать у них стратегічну користь – як інструмент стримування Китаю та повернення робочих місць.

Такий підхід лягає в ідеологію America First, апелюючи до захисту національного виробництва.

Дональд Трамп тестує американців: чи готові вони трохи постраждати зараз заради великої геополітичної гри? Якщо підтримка республіканців збережеться, економічний націоналізм може закріпитися як нова "норма" в політиці США.

Показово, що якщо демократи майже одностайно виступають проти цих кроків (80% вважають тарифи проти Китаю шкідливими), то серед республіканців ситуація складніша – хоча серед них немає однозначної підтримки найбільш радикальних ініціатив президента (насамперед у сфері зовнішньої політики, про що мова піде далі), проте в цілому республіканці довіряють Трампу у сферах економіки, безпеки та міграції.

Для Трампа тарифи – це не лише економічний інструмент, а й політичний меседж: "видимий" захист робочих місць у промислових штатах Пенсильванія, Огайо, Мічиган та Вісконсин, які визначають результат виборів.

Це підсилює його риторику "Америка для американців" і водночас б’є по транснаціональних корпораціях, тоді як локальні виробники отримують підтримку.

Однак така політика створює інфляційний тиск, ускладнює планування для бізнесу та підвищує ціни для споживачів.

А на додачу вона приносить короткострокові політичні дивіденди, але може підірвати довгострокову конкурентоспроможність США.

Саме цим пояснюється критика демократів, які називають Трампа популістом, що шкодить середньому класу.

У відповідь у Білому дому заявляють: тарифи означають не ізоляцію, а зміну підходу.

Зміна торгової політики означає акцент на двосторонніх, вигідних для Вашингтона угодах, де Америка виступає ініціатором і головним бенефіціаром.

Зовнішня політика: відмова від традицій.

У міжнародній сфері Трамп рухається в бік односторонніх рішень.

Сполучені Штати вже вийшли з низки угод, скоротили допомогу через USAID і навіть озвучили ідеї про контроль над новими територіями.

Серед республіканців близько 60% підтримують вихід із Паризької кліматичної угоди, 58% – з ВООЗ, а більшість схвалює скорочення USAID.

Проте радикальні ініціативи на кшталт контролю над Гренландією чи сектором Гази отримали відчутний спротив.

Проти Гренландії виступили 54% американців, проти Гази – 62%.

Ситуацію рятує лише те, що такі ініціативи, як "контроль над Гренландією", сприймаються не стільки як стратегія, а як наслідки ексцентричності нового президента.

А тому – без реальних кроків щодо їхньої реалізації вони не несуть значних ризиків для підтримки Трампа.

Імпровізація – сильний бік Трампа, але вона не завжди працює.

Зокрема, дії Трампа на Близькому Сході викликають суперечливі реакції: третина американців (31%) вважає, що він занадто підтримує Ізраїль, майже стільки ж бачать баланс, а понад третина не визначилися.

Ще одна зміна – радикально інший тон у діалозі зі старими союзниками.

Трамп говорить із ЄС, Канадою чи Японією ультимативно: "Америка не платитиме за всіх" – і вимагає, щоб кожен партнер брав на себе більшу частку фінансових та безпекових витрат у всіх питаннях.

Це створює напругу в трансатлантичних відносинах, але добре резонує з його виборцями, переконаними, що США надто довго утримували союзників.

Одночасно за Трампа США показали готовність "заходити" у нові регіони, де досі американський вплив був обмежений.

Наразі таким регіоном став Південний Кавказ – Трамп виступив посередником між Азербайджаном і Вірменією, що стало сигналом Москві та Тегерану про активізацію Вашингтона у регіоні, який ще донедавна неофіційно вважався "зоною впливу" РФ.

Активізація на Південному Кавказі вказує на спробу зайняти ніші, які Росія втрачає через війну в Україні.

Вашингтон надсилає сигнал: США можуть і будуть діяти в регіонах, де Москва ослабла.

І це жодним чином не суперечить курсу Білого дому на пошук точок порозуміння з РФ та Владіміром Путіним.

А головне – ці спроби ніяк не суперечать загальній зміні зовнішньої політики США за Трампа.

Насамперед – це повернення до "жорсткої сили" як засобу переговорів і впливу.

А замість глобальної підтримки – пропозиція сфокусуватися на угодах, де Вашингтон отримує конкретну вигоду.

Показово, що схвалювати його зовнішньополітичні кроки більш схильні американці старшого віку, тоді як молодші залишаються значно критичнішими.

Українські гойдалки.

Дональд Трамп вже заявив, що "закінчив шість воєн за шість місяців", намагаючись закріпити імідж миротворця.

Ця заява є вкрай важливою в контексті бажання президента США отримати Нобелівську премію миру.

Але одночасно – така політика є важливою для його ядерного електорату.

У війні Росії проти України Трамп намагається позиціонувати себе як архітектора швидкого миру.

Для його виборців це звучить як доказ сили й уміння "зупиняти війни", для союзників – як ризик миру без гарантій і замороженого конфлікту.

Його заяви резонують із поглядами частини виборців, які хочуть скорочення міжнародних зобов’язань США.

Проте соціологія свідчить:.

близько половини американців і далі вважають допомогу Україні обов’язком Вашингтона.

Серед демократів майже половина переконані, що її недостатньо, серед республіканців зростає частка тих, хто визнає її необхідність.

Це й створює "гойдалки": з одного боку – республіканці, що визнають допомогу Києву необхідною, з іншого – ядро MAGA, яке вимагає обмеження витрат за кордоном.

На додачу 43% американців вважають, що Трамп надто прихильний до Кремля, і лише третина (31%) бачать баланс між Москвою та Києвом.

Це означає, що Трамп змушений рахуватися з суспільною думкою.

Він може будувати образ миротворця, але не має достатнього простору для надмірних компромісів із Москвою.

У підсумку Білий дім змушений шукати формулу, яка виглядатиме як перемога вдома, але не стане катастрофою для іміджу США у світі.

Для Європи це означає: якщо Вашингтон піде шляхом "швидкого миру", саме їй доведеться компенсувати нестачу американської підтримки.

Утримати MAGA-ядро.

Втім, не варто переоцінювати вплив соціології на дії президента США.

Значення має лише думка традиційного електорату Республіканської партії.

Проте і це не все.

Для Трампа важлива не тільки і не стільки позиція всіх виборців партії, скільки ядра своїх найвідданіших виборців.

З кожним місяцем президентства Трампа ми бачимо все більше конфліктів інтересів – між ядром MAGA-виборців та більшістю республіканців.

І часто в ситуації, коли більш логічною виглядає ставка на партійну більшість, Трамп робить геть протилежний вибір.

Річ у тім, що політика нинішнього президента США тримається не на консенсусі, а на мобілізації лояльного ядра.

Стратегія проста: переконувати не всіх, а зробити більшість із меншості.

І курс на поляризацію американського суспільства відповідає цій меті.

Коли зовнішня політика підпорядковується інтересам внутрішнього ядра, вона стає більш реактивною: Трамп швидше жертвує союзами чи угодами, якщо ті не мають відгуку серед його бази.

Щоправда, для Республіканської партії така стратегія загрожує втратою центристського електорату й поступовим перетворенням на партію меншості з радикалізованою базою.

Також така стратегія підвищує напругу в суспільстві і в довгостроковій перспективі точно не гратиме на користь США.

Зрештою, для союзників США це означає нестабільність: політика може різко змінюватися залежно від настроїв вузького електорального прошарку.

А для противників – це сигнал, що завдяки тиску і часу можна дочекатися вигідних для них рішень.

Але поки така стратегія здатна забезпечити Трампу підтримку, достатню для подальших перемог, всі ці аргументи стають другорядними.

Принаймні – для самого Дональда Трампа та його найближчого оточення.

Авторка: Світлана Ковальчук,.

кандидат політичних наук, виконавчий директор YES.