Пам'яті дитячого футбольного тренера, добровольця Дмитра Фіалки

Тренер зі Львова воював проти Хезболли, повернувся на рідну землю, та загинув під Бахмутом

«Дмитро Фіалка був одним із перших, хто пішов захищати нашу державу зі зброєю в руках після нападу російських окупантів. Коли постав вибір щодо захисту своєї країни, футбольний наставник без вагань вирушив на передову», - зазначили у відділенні Національного олімпійського комітету у Львівській області

Фото: Пряма мова Львова

Дмитро народився 21 червня 1983 року в єврейській родині у Львові, там же навчався у школі №61. З дитинства хлопець полюбив футбол, тренувався у львівській СДЮШОР-4 у тренера Ярослава Бундза. 

У 15 років за програмою репатріації юнак виїхав до Ізраїлю, де закінчив школу та університет. Три роки він служив гранатометником в бригаді «Нахаль» Армії оборони Ізраїлю, брав участь в боях проти Хезболли у лівано-ізраїльській війні 2006 року. Після військової служби чоловік працював тренером юнацької команди «Маккабі» в місті Беер-Шева. Під його керівництвом клуб потрапив у вищий юнацький дивізіон. 

Фото: Вікіпедія

У 2014 році Дмитро повернувся з Ізраїлю додому, щоб доглядати хвору бабусю. Наступного року він зустрів дівчину, яка стала його дружиною. Єва згадує, як познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком: «Була тепла осінь у Львові, я працювала в єврейському молодіжному клубі. Ми познайомились у кав’ярні. Він почув розмову мою з друзями, яка його зацікавила і підійшов до нас. Певно, закохались із першого погляду. Коли зустрічались, то зрозуміла, що він і є тим, за кого хочу вийти заміж, це буде найкращий тато для моїх дітей. Його позитивне сприйняття світу, ставлення до людей, бажання допомогти у біді, чинити по совісті ‒ захоплювало». Через рік у пари народилася донька, а у 2018 році – син.  

Фото: Фейсбук-сторінка Дмитро Фіалка

Дмитро працював футбольним тренером у дитячому клубі «Локомотив», а після об’єднання «Локомотива» та «Опору» у 2017 році став головним тренером у дитячо-юнацькій футбольній академії «Динамо», окремо очолював команду U19. На цій роботі він працював до 2020 року, проводячи курси та семінари для колег, а сам стажувався в академії «Шахтаря». З 2021 року чоловік став тренером у дитячо-юнацькій футбольній школі клубу «Львів», де тренував команду U16. У лютому 2022 року команда Фіалки перемогла 1:0 київське «Динамо» і вийшла до півфіналу Зимового Кубка ДЮФЛУ. Проте турнір не був завершений через російське вторгнення до України. Дмитро мав отримати тренерську ліцензію PRO, але відклав навчання і пішов на фронт. Вже коли тренер брав участь у бойових діях, велика кількість його вихованців перейшли у дорослу команду «Львова». 

Фото: Дитячий ФК «Динамо» (Львів)

«Ми познайомились із Дмитром у 2015 році, я запросив його у наш клуб «Локомотив». Перше враження від знайомства було дуже гарне. Людина з великим бажанням працювати, енергія просто з нього пульсувала. Він, маючи фаховий тренерський досвід, готовий був працювати з дітьми, передавав свій досвід іншим тренерам, багато читав, про футбол міг говорити 24 години. Цілковито віддавався тренерській справі. Був відкритою людиною. 24 лютого одразу сказав, що повинен іти і все. Це ще раз підкреслює, настільки він любив Україну, наскільки був відданий, як в тренерській справі, так і військовій», - згадує Ярослав Біць, керівник дитячого футбольного клубу «Динамо» (Львів) і близький друг Дмитра.

Фото: Дитячий ФК «Динамо» (Львів)

Після початку повномасштабної війни чоловік залишив тренерську роботу і пішов до військкомату, але йому, як громадянинові Ізраїлю, відмовили в мобілізації, не було вже місць у теробороні. Дмитро вступив у підрозділ Добровольчого українського корпусу (ДУК) як інструктор та командир взводу, добирав бійців до лав новоствореного 2-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор» імені Тараса «Хаммера» Бобанича. Маючи бойовий досвід, тренував українських воїнів, а невдовзі почав виконувати бойові завдання. Згодом підписав контракт зі Збройними силами й воював у складі Інтернаціонального легіону Сил територіальної оборони. 

Фото: Єва Фіалка

«На початку війни, коли навіть моя мама і всі йому казали: "Збирайся і їдь в Ізраїль, ти ж можеш їхати в Ізраїль", він казав: "Ні, ми відвоюємось і будемо далі жити у своєму маленькому гарному світі. У своїй сім’ї… Він не зміг би себе потім поважати, якби не пішов захищати Україну. Все життя його б це гризло, що не зробив те, що хотів і вмів, не приніс ту максимальну користь, на яку був здатен, маючи серйозний бойовий досвід», - пригадує дружина.

Фото: Єва Фіалка

Ярослав Біць спілкувався з другом, коли той перебував на фронті. Разом з іншими колегами допомагав Дмитрові та його побратимам усім необхідним. Остання розмова відбулася 1 вересня: «Діма говорив, що йде на завдання, що дуже гаряче. Чути було, як лунають вибухи. Я лише просив його пам’ятати, що в нього є діти, сім’я, що він нам потрібен. Він посміявся, але Діма усвідомлював ризики, які є, віддав усе, щоб захищати українську землю».

Фото: Добровольчий український корпус «Правий сектор»

Востаннє голос чоловіка Єва чула 31 серпня. Щовечора вона йому телефонувала, як і домовлялись, щоб лише дізнатись, чи живий і як у нього справи. «Була дуже коротка розмова. Він запитав, як я, як діти. Наступного дня було 1 вересня і наша Ліна йшла в 1 клас. Він спитав, чи підготували вишиванку, наплічник, сказав, що з 3 години ночі ще не спав і піде ляже. От і все. А 1 вересня я відправила чоловікові фотографії доньки зі шкільної лінійки, але він уже не встиг їх побачити…» ‒ згадує жінка.

39-річний Дмитро Фіалка загинув 1 вересня 2022 року під час бойового завдання за лінією зіткнення - на окупованій території в боях за Бахмут на Донеччині. Інформація про загибель була підтверджена 4 вересня.

Фото: Єва Фіалка

«Я був із ним безпосередньо в тому бою. Все сталося в одну долю секунду. Бій, сутичка і, на жаль, ми втратили нашого наставника, батька, командира. Це було кульове поранення в голову, без шансів вижити», - розповів побратим Дмитра. 

Фото: Галина Терещук/Радіо Свобода

Фото: Фейсбук-сторінка Олександр Кузьменко

21 жовтня 2022 року, після церемонії прощання на площі Ринок, воїна за юдейською традицією поховали на єврейській ділянці Янівського кладовища. Провести свого тренера в останню путь прийшли вихованці та друзі. 

У Дмитра в Україні залишилися дружина і двоє дітей, в Ізраїлі – мати й молодший брат. 

Фото: Вікіпедія

«Він вирішив іти на війну ще перед повномасштабним нападом. Все тому, що дуже любив Україну. І готовий був зробити заради неї все. Коли був на фронті, жодного разу не нарікав. Був дуже спокійний, казав, що йдуть бої, що є загиблі. Але ніколи, жодного разу не сказав, що втомився. Він був впевнений у правильності того, що робить. Знав, що воює за свою державу і своїх дітей», – сказала дружина.

На вшанування пам’яті Дмитра Фіалки у Львові проводиться Всеукраїнський турнір серед тренерських колективів. 

Вічна пам’ять Герою! 

Перше фото Ярослава Біця

За матеріалами Радіо Свобода, Главком, Sport.ua, Суспільне