ВЛК як у Європі! Латвія

Ситуацію в Естонії теж уже розглянули, тепер на черзі інша країна Балтії та її зміни у стандартах ВЛК. Латвія зробила те, що значна частина Європи досі соромиться навіть чітко сформулювати.

Що ж це за подвиг Геракла? Вона повернула призов як частину нормального, а не «надзвичайного» життя держави. 2023-го Сейм ухвалив закон про державну оборонну службу, і з липня стартували перші 11 місяців служби — спершу на добровільних засадах. Далі, з 2024 року, все йшло у форматі обов’язкового відбору з лотереєю на випадок дефіциту добровольців.

За лаштунками лишається дуже приземлена логіка: країна мала оцінити реальний людський ресурс, з усіма сильними і слабкими сторонами покоління, яке виросло без обов’язкової армії. І вже на старті Рига поставила доволі суворі медичні рамки. Не як у професійних бойових частинах, але й не «прохідний двір».

Діттмар, допивай пиво та подавай Клаусу РПСку.

Списки протипоказань фактично прирівняли до вже наявних вимог Нацгвардії (Земессардзе), без криків про «масовий призов для всіх». Результат не забарився. Вже близько третини призовників першої хвилі медкомісії визнали непридатними. Психічне здоров’я, ожиріння, поганий зір, респіраторні проблеми — набір діагнозів виглядає прозаїчно, але саме така проза і є реальністю будь-якої мобілізації в XXI столітті.

Тут важливо не підміняти факти емоціями. Ні, це не «молодь деградувала» й «армії кінець». Просто після п’ятнадцятирічної перерви держава чесно глянула у дзеркало. Побачила те, що є, і не втекла від висновків.

А висновок номер один простий. Якщо ти справді хочеш наростити обороноздатність, то не можеш жити в уявному світі «ідеального солдата». У реальності потрібна селекція за ролями й завданнями, не лише романтична легенда про універсального бійця. Саме тому наприкінці 2024-го міністр оборони Андріс Спрюдс дав сигнал: треба продумати, де і як можна пом’якшити медичні критерії для служби.

Що ти, гендере, сержантом будеш?

Тут не лише про зниження планки рекрута. Пора перестати плутати вимоги до штурмовика з вимогами до оператора дронів чи спеціаліста з кіберзахисту. 2025-го ця тема стала предметом детальних парламентських дискусій. Які саме діагнози справді перекривають шлях до служби? Які лише відсікають людей, здатних виконати завдання в небойових підрозділах?

Ідея «категорії C» — найнижчого рівня придатності для окремих фахових посад — у цьому сенсі виглядає спробою синхронізувати країну з війною, яка вже відбулася у технічному плані. Зараз для війни мало вивести мужиків із гвинтівками у чисте поле.

Один ваш солдат тримає у голові мапу радіоефіру краще, ніж деякі офіцери — карту місцевості. Інший учора був бізнесменом, а сьогодні закрив собою позицію в логістиці. Поряд технік БПЛА, який учора ремонтував сервери в цивільному житті, а сьогодні самотужки вміє змінити камеру, прошивку і батарею, не зламавши корпус. Щоб ці люди дійшли до війська, потрібні системні рішення.

Саме тому Латвія дивиться в бік селективного пом’якшення — там, де це не підриває бойові частини. Навпаки, маленька держава старається закрити вразливі місця у тилових і технологічних підрозділах.

У вікінгів рекрутів більшає, питань до критеріїв — також.

Звісно, ризики ніхто не скасовував. Міністерство оборони чесно попереджає: якщо просто «спустити планку», армія отримає не підсилення, а хронічний головний біль — зростання витрат на лікування, потребу переписувати програми підготовки «під особливі випадки». І, як наслідок, падіння стандартів там, де падати не можна.

Найцікавіше, що латвійці тут не винаходять велосипед. Вони лише намагаються оформити в закон і підзаконні акти те, що вже працює у добровольчих кіберпідрозділах: знижені медичні вимоги для вузьких фахів дають більше користі, ніж шкоди. Бо найкраща армія — не та, де всі однаково бігають п’ять кілометрів, а та, де кожен біжить туди, де його швидкість щось змінює.

Є, однак, і політичний нерв. У кожній країні поруч із будь-яким рішенням про оборону живе поважний хор аргументів про «соціальну ціну», «ризики дискримінації», «тягар для бюджету». Тут і криється різниця між «планом на папері» і робочою моделлю.

Політики говорять, лікарі готуються.

Латвія не соромиться говорити вголос, що зниження планки рекрутів у найбільш виправданих напрямах коштуватиме більших бюджетів на медицину і підготовку. Так, це гроші, час і додаткові конфлікти. Але альтернатива одна — тримати високі стандарти на вході і мати низьку спроможність на виході. І це, мабуть, найчесніша відповідь на запитання «Як не перетворити армію на фікцію?».

Є й мінуси. Останні новини щодо цієї теми стосуються серпня, і на той момент усі ці зміни ще не були зафіксовані постановами. Мабуть, триває підготовча робота, відточують формулювання, зважують наслідки. Сподіваємось, дедалі частіші інциденти з російськими провокаціями прискорять цей процес.

Якщо дивитися ширше, історія Латвії — дзеркало для кожної європейської демократії, яка небезпечно довго жила без серйозної розмови про оборону. Повернення призову в новому форматі, спроба чесно розвести «боєздатність» і «корисність», відмова від магічної віри в «солдата на всі випадки» — ось що треба робити, поки війна не прийшла офіційно.

Романтики тут не буде. Частина населення теж утече з держави, як це було у нас та зараз відбувається в Польщі.

Латвія ще не фінішувала, але старт узяла правильно.