Гідна пенсія vs популістичний зашморг. Чому обмеження зарплат чиновників негативно вплине на добробут українців

Приведення пенсій до чесного прожиткового мінімуму — це вимога справедливості, яка не підлягає сумніву. Жоден громадянин, який чесно віддав праці роки життя, і взагалі ніхто в Україні не повинен животіти.

Проте шлях до високих пенсій не лежить через обмеження зарплат для державних службовців. Навпаки, така ідея, яку запропонували у Верховній Раді, — це черговий популістичний зашморг, що лише поглибить економічні і соціальні проблеми.

Обмеження зарплат погіршить ефективність державних інституцій, підштовхне економіку до тінізації і, як наслідок, збільшить прірву між рівнем пенсій і бажаним добробутом.

Міф про «справедливість» і пастка патерналізму

Держава, яка прагне процвітання, повинна наймати на ринку найкращі компетенції. Тільки висококласні управлінці здатні забезпечити економічний стрибок. Задовольнятися посередністю, бо «в країні низькі пенсії», — це свідомий вибір на користь бідності в майбутньому.

Типовий аргумент «несправедливо мати високі зарплати, коли низькі пенсії» глибоко вкорінений у патерналістичному мисленні нашого суспільства: «Я 40 років працював, і тепер держава зобов'язана».

Однак хто конкретно «зобов'язаний»? Не абстрактний чиновник, а обрана нами Верховна Рада встановлює мінімальну пенсію. То чи не варто спочатку розібратися в причинах низьких пенсій замість шукати прості, але хибні відповіді?

Де наші гроші? Анатомія солідарної бідності

У свідомості багатьох панує міф: «Я сплачував ЄСВ у Пенсійний фонд». Але наш Пенсійний фонд — це солідарна система, де ваші внески моментально оплачували пенсії тодішніх пенсіонерів. Вашу пенсію зараз оплачують ті, хто працює нині (а під час широкомасштабної агресії фактично пенсії українців оплачують ще й платники податків наших союзників).

Збільшення пенсій означає, що нинішні працівники мають сплачувати більше податків і ЄСВ. Враховуючи, що ПФУ вже дотується з інших податків і з допомоги міжнародних партнерів, простір для маневру відсутній. Підняття податків уповільнює економічне відновлення, витісняє інвесторів і бізнес з України та призводить до скорочення надходжень до бюджету та ПФУ і в короткій, і в далекій перспективі.

Цифри говорять самі за себе. Співвідношення — 10,7 мільйона платників ЄСВ на 10,4 мільйона пенсіонерів плюс майже 3 мільйони осіб з інвалідністю. Це 0,83 платника на одного отримувача соціальних виплат. У Європі цей показник вищий за два (навіть 2,6, якщо казати про пенсійні виплати). Тобто в нас ситуація втричі гірша за європейську.

Додамо, що понад 35% зарплат (а через підняття військового збору вже всі 38%) перебувають у «тіні» через неадекватно високі податки на працю, критично зменшуючи базу для внесків.

Та й демографія не лишає нам сподівань на краще: кількість осіб 65+ років відносно людей віком 15–64 роки зросте з 26 до 33% до 2035 року.

Висновок простий і жорсткий: на цьому етапі немає економічної можливості збільшити пенсії без шкоди для економіки. Наша солідарна система прямує до того, що нинішні 40-річні через 20 років не зможуть отримати пенсію від держави.

Коло бідності: патерналізм веде до занепаду

Низькі пенсії — це результат рішень, ухвалених у минулому обраною нами ж владою. Обиралася вона через нестачу критичного мислення та економічної грамотності суспільства. І от ми вже у замкненому колі патерналізму та занепаду (див. рис. 1).

Фактично ми 34 роки йдемо пустелею в світ модерну, але взяли із собою «єгиптян», які постійно нагадують, як було добре в Єгипті і морозиво смачне. Підбурюють вимагати піднімати соціальні стандарти і різати зарплати держслужбовцям. «Єгиптяни» — це не тільки «комсомольці», «силовики», «ОПЗЖ+УПЦ(МП)». Це також і невігласи, популісти, різноманітні професійні хейтери, які можуть ховатися навіть під привабливою маскою лібертаріанства.

Це коло чітко показує: вибираючи тих, хто обіцяє підвищити пенсії зараз, ви не отримаєте їхнього підвищення (немає економічної можливості), але гарантовано отримаєте погіршення добробуту в майбутньому.

Чому обмеження зарплат держслужбовців — хибна ідея

По-перше, це не вирішує жодної базової проблеми держуправління. Це несистемна реформа, яка не покращує інституційної спроможності, не оптимізує структур держуправління, не впроваджує індикаторів результативності і мінімально впливає на видатки бюджету, проте через погіршення якості державного управління призводить до скорочення спроможності держави в короткій перспективі.

По-друге, це ризик втрати ключових кадрів і компетентностей. Державі потрібно підвищувати привабливість державної служби для фахівців і талантів. Натомість стеля зарплат підсилить відплив у приватний і громадський сектори. Реформи в країнах, що прагнуть економічного зростання і добробуту, мають бути спрямовані підвищення професійного рівня державних службовців.

По-третє, низькі зарплати посилюють корупційні стимули. Тому Грузія в 2004–2010 роках скорочувала корупцію через комплекс: спрощення процедур, автоматизація, підвищення оплати ключових сервісів, очищення кадрів. Ефект дав саме комплексний підхід.

Що робити натомість?

Нашою робочою групою (спільно уряд і аналітичні центри) 2022 року був розроблений план реформи державного управління. В тому числі оптимізація структур і чисельності, зміна логіки систем мотивації для державних службовців. Очікуваний ефект реформи — підвищення привабливості й ефективності держслужби зі скороченням витрат на 15 млрд грн.

Також державі потрібні єдина рамка грейдів + зовнішня ринкова прив’язка для «дефіцитних» компетентностей/ролей. Організація економічного співробітництва та розвитку також пропонує вирівнювати справедливість усередині держслужби та конкурентність назовні: прозорі грейди, total compensation (базова ставка + премії за результат + нематеріальне заохочення).

Потрібні і контракти з OKR чи KPI замість універсальних стель зарплати. Зі зрозумілими завданнями, метриками і бонусами; для топпозицій — частка змінної винагороди, прив’язана до досягнень, наприклад, до показників стратегій чи програми дій уряду. Це також сприяє прозорості.

І, звісно ж, на часі антикорупційні реформи: автоматизація послуг, відкриті дані, чіткі регламенти, контроль (публічний), інклюзивність. Тобто інфраструктура доброчесності, а не стелі зарплат, — ось що знижує корупційні ризики.

Шлях до добробуту: як розірвати замкнене коло

Вихід із цієї ситуації можливий лише через модернізацію суспільства та стрімке економічне зростання. На рис. 2 зображене коло, яке веде до процвітання.

Обираючи тих, хто мислить категоріями економічного розвитку, ви не отримаєте підвищення пенсій зараз, але отримаєте зростання добробуту в найближчому (3–5 років) майбутньому.

Що мала б зробити державна влада для того, щоб розірвати коло жебрацтва в Україні:

1. налагодити інклюзивну взаємодію з громадянським суспільством;
2. інвестувати в громадянську просвіту і формування нових практик. Децентралізація, ОСББ, «чекапи» — це якраз про нові практики, а от «1000 грн», «Національний кеш-бек», «Обмеження зарплат держслужбовцям» — це, навпаки, про підживлення патерналізму»;
3. провести зрештою п’ять топреформ: приватизацію, регуляторну гільйотину, антикорупційну податкову реформу, реформу митної системи, доведення до ладу системи державних закупівель. І паралельно — пенсійну реформу, реформу держуправління, судову реформу, реформу КПК;
4. як результат, реалізація візії України як країни найкращих можливостей із людиноцентричною державою і відповідальними громадянами.

Що ж реально зробити для підвищення пенсій?

Підвищення пенсій можливе і у короткому горизонті часу через реалізацію сутнісних змін. Насамперед через детінізацію ринку праці й подальшу трансформацію існуючої пенсійної системи України. А паралельно треба наполегливо працювати над економічним зростанням, яке органічно забезпечить людей більшими зарплатами, більшими відрахуваннями ЄСВ і, зрештою, вищими пенсіями.

Варто усвідомити: нинішні пенсії — це не покарання, а результат політичної незрілості нації. Не стільки «погані чиновники зараз», скільки історично накопичені вади економічної та політичної систем.

Вийти з цього замкненого кола можна лише шляхом громадянської просвіти, відповідального рішення влади щодо економічного розвитку (аналог «шокової терапії») і формування суспільної практики власної відповідальності: за добробут родини, за власну пенсію, за власне здоров'я й активне довголіття, за власну освіту і підвищення продуктивності.

Нам — суспільству — варто дорослішати. І виходити з логіки, що збільшення пенсії — це результат нашого свідомого вибору державної влади, контролю над її рішеннями і співдії. Не чекати простих рішень від популістів. Думати і діяти. Тільки так ми розірвемо коло патерналізму і збудуємо державу, яка здатна створити гідні умови, в яких усі громадяни зможуть забезпечити власний добробут.