План имени Трампа. Рассказываем об "агрессивных" мирных переговорах США с Украиной и Россией

Понад дев'ять місяців тому, в лютому 2025-го, до Києва приїхав із несподіваним візитом міністр фінансів США Скотт Бессент.

Цей візит став початком довгого, виснажливого процесу переговорів між Україною та США про так звану угоду про надра, яку американці "запропонували" Україні.

Слово "запропонували" наведено у лапках, бо коректніше говорити про нав'язування.

Коли деталі американської пропозиції почали з'являтися у медіа, пропозиція Трампа небезпідставно отримала характеристику капітуляції, зради інтересів України.

Підходи документа називали таким, що не можуть бути навіть основою переговорів – і для цього були усі підстави.

Окремою проблемою стали строки: Бессент вимагав підписати документ "негайно".

Тиск був дуже жорстким і не обтяженим дипломатичними процедурами і ритуалами.

Та минуло лише два тижні (небачено короткий час як для переговорів такої ваги!) – і ситуація змінилася на протилежну.

Документ, кілька разів переписаний майже з нуля, у підсумку вийшов цілком прийнятним і навіть вигідним для обох столиць (ми розповідали про нього у статті "Піар для Трампа, успіх для України").

Далі була сварка в Овальному кабінеті, скасування майже підписаного договору і повторення історії – від геть неприйнятних пропозицій до нормального документа, який зрештою підписали і ратифікували.

Зараз повторюється дуже схожа історія.

Але ставки ще вищі, і у гру увійшла Росія.

Знову звучать вимоги про дуже швидше підписання.

"Це потрібно зараз", – каже "ЄП" американський посадовець, дотичний до переговорів з Україною, і пояснює, що є мета зупинити війну, не входячи в зиму.

Але тепер немає ультиматуму щодо негайного підписання, як дев'ять місяців тому.

Так, окремі терміни звучать, але не так жорстко, як це подають американські медіа.

Ми знову маємо геть неприйнятні умови – "Європейська правда" отримала з кількох джерел підтвердження того, що оприлюднені 28 пунктів – це автентичний виклад однієї з версій плану.

Але тепер США визнають, що їхня пропозиція "не злетить" і готові її змінювати.

Понад те, до Києва вже привезли оновлений документ.

Попереду непрості переговори, в яких з'явився новий гравець – команда Джей Ді Венса.

"Європейська правда" розбиралася, що відбувається у цьому процесі, хто його веде та на що може розраховувати Україна.

Пропозиція, яку неможливо обговорювати?.

Перші "зливи" у ЗМУ про те, що спецпредставники Трампа і Путіна – Стівен Віткофф і Кирил Дмитрієв – ведуть роботу над новим мирним планом, з'явилася у публічному просторі у середині цього тижня.

Це відразу викликало застереження, і не без підстав: будь-який план для України, до створення якого долучені росіяни, на практиці виявляється неприйнятим.

Перші повідомлення про зміст плану лише підтвердили це припущення.

А у четвер ввечері в американські медіа злили повний текст плану із 28 пунктів, що відповідав очікуванням скептиків.

Російське співавторство плану було більш ніж очевидним.

Якщо окремі пункти були дуже "американськими" за змістом та стилем, то інші не могли походити звідкись, окрім як із Москви.

Наприклад, хто ще міг додати безглуздий за змістом, але дуже дотичний до пропаганди Кремля пункт плану про "заборону усіх нацистських ідеологій та активностей"?.

Утім, не варто сприймати ці пункти як щось погоджене.

Вже зараз у команді Білого дому визнають, що документ гарантовано зміниться.

Понад те, частина пунктів з початкового тексту вже вилучені з документа.

"Думаю, я не маю вам пояснювати, що не все те, що пишуть у медіа, є правдою", – з посмішкою прокоментував зливи у медіа американський високопосадовець, що спілкувався з українськими журналістами.

Те, що у документі відбулися зміни цього тижня, підтверджує й інше джерело "ЄП".

Також про це пишуть американські медіа.

І насамкінець, фактом є те, що навіть за ці два дні у різних "зливах" окремі пункти є відмінними.

Наприклад, спершу звучало, що план включає заборону розміщення в Україні "дипломатичних літаків" (хай що б це мало означати), а у злитих у медіа 28 пунктах цього немає.

Зміни точно мають зачепити також критично важливі елементи, як-от питання безпекових гарантій – цей пункт США планують наповнити за результатами переговорів із Києвом.

Або інший приклад – формулювання про те, що "НАТО не буде розміщувати війська в Україні".

Воно є юридично беззмістовним (Віткоффу, Дмитрієву та їхнім командам забракло знань, що в Альянсу немає власних військ, а рішення НАТО не надсилати спільний контингент не стримує держави-союзники від національних рішень), а також політично неможливим.

Переліку пунктів, які будуть замінені, не існує.

Зараз про це триває діалог.

"Для Трампа важливий результат, принципових позицій немає", – наголошують кілька джерел "ЄП".

Американський президент, для якого бажання отримати Нобелівську премію миру стало такою собі ідеєю фікс, хоче будь-що досягнути чи то миру, чи то хоча б перемир'я.

Життєві інтереси України для нього значення не мають, він готовий пожертвувати будь-чим – та водночас йому потрібна згода України на план (про це далі).

А тому офіційний Київ має вирішальний вплив на формулювання, якщо зможе опиратися американському тиску.

Хто веде переговори і на що погодився Київ.

Наприкінці минулого тижня, коли в Україні у розпалі був "Міндіч-гейт" і у ньому звучало ім'я Рустема Умєрова, інформація про його подорож до США викликала підозри про мотиви цієї поїздки.

Насправді він дійсно прибув на термінові переговори щодо мирного плану.

Саме Умєров став першим українським посадовцем, якого американці ознайомили з текстом свого плану (на відміну від росіян, з якими Стів Віткофф погоджував і доопрацьовував документ ще до того).

Зараз Рустем Умєров заперечує, що він обговорював із представниками США цей план по суті й давав його оцінку – мовляв, він забезпечував лише логістичні, організаційні питання.

Американські джерела, втім, заперечують слова міністра.

Щонайменше, співрозмовники "ЄП" наполягають, що сторона США сприйняла його оцінку про те, що цей план може слугувати початком дискусії, попри те, що окремі пункти не є прийнятними.

Саме після цього США почали готуватися до переговорів із Зеленським на практиці.

Спершу планувалося, що 28 пунктів Україні передасть Стів Віткофф, який був співавтором плану; була навіть призначена їхня зустріч у Туреччині – за даними джерел "ЄП", її планували спершу на вівторок, потім на середу, але згодом переговори скасували.

"Конкуренцію" за переговори з Україною виграло інше крило команди Трампа.

Як відомо, у середу – поки Зеленський ще був у Туреччині – до Києва прибула делегація високопосадовців Пентагону.

До неї увійшли міністр сухопутних військ (це цивільна, політична посада) та два чотиризіркових генерали, тобто військові керівники найвищого рівня.

Цей візит міг би відбутися і незалежно від мирного процесу.

Власне, перший день візиту, поки Зеленського та ключових членів команди ОПУ ще не було у країні – делегація відпрацьовувала зовсім інші, оборонні задачі.

В американській делегації неохоче коментують цю частину роботи; на ній ішлося, зокрема, про співпрацю у сфері ОПК, каже одне з джерел.

А у четвер американська команда переключилася у "політичний режим" – до якого вона готувалася ще з Вашингтона.

Саме задля нього делегацію очолив один з політичних керівників Пентагону, міністр Сухопутних військ США Деніел Дрісколл.

Дрісколл – це людина віцепрезидента Джей Ді Венса.

Венс і Дрісколл знають один одного зі студентства – вони навчалися разом у Єльській школі права і, за даними американських журналістів, ще тоді здружилися.

Обидва – республіканці, обидва прагнули політичної кар'єри.

Утім, у Дрісколла не вийшло обратися до Конгресу самостійно, але з перемогою Венса він увійшов до уряду.

Можна лише здогадуватися, чому від переговорів з Україною усунули Віткоффа (можливо, у Вашингтоні зрозуміли, що до нього є мінімальна довіра? Що він неефективний?).

Але фактом є те, що відповідальним за переговори з Україною де-факто став міністр Дрісколл, що представляє інше "крило" Білого дому.

І це зовсім не той стиль, заснований на шантажі, який намагалися застосувати щодо України раніше.

Від посадовців, долучених до переговорів, доводилося чути, що Дрісколл і його команда висловлюють розуміння того, що це питання – життєво, екзистенційно важливе для України, а тому інтереси України мають бути враховані.

Чи стане зрештою Дрісколл "новим Келлогом", тобто контактною особою по Україні, замінивши генерала, якого у Білому домі відсунули від процесів?.

Відповідь на це питання наразі лишається відкритою.

На що може погодитися Київ.

Інший підхід міністра Дрісколла дуже помітний у діях.

Особливий контраст – на тлі Бессента, який у лютому приїхав до Києва всього на кілька годин, вручити документ, оголосив вимогу про його негайне підписання – і поїхав геть.

Натомість Дрісколл лишається у Києві вже третю добу, і у п'ятницю знову провів переговори про деталі можливого мирного плану.

Коригування до документа – приймаються.

Але є межа американських поступок.

Її проводять не у Вашингтоні.

Посадовці США і в офіційних заявах, і у приватних розмовах наголошують: умови мирної угоди, на яких зрештою можливо буде зупинитися, будуть неприємними для України.

"Обидві сторони мають піти на поступки", – кажуть у Білому домі, ігноруючи те, що одна сторона є агресором, а інша – жертвою агресії.

Також американці не приховують, що ця угода, що може бути підписана між Зеленським, Трампом і, можливо, також європейськими лідерами – перед підписанням має бути узгоджена з росіянами.

Тому, наприклад, украй складно буде узгодити таку угоду, яка не включатиме вихід України з підконтрольних територій Донецької області – принаймні, поки Путін лишається при владі.

Бо це для нього стало питанням, щодо якого поступки є політично неможливими.

Натомість добра половина нинішніх пунктів плану є політично та принципово неприпустимою і для Києва, і для наших європейських партнерів, про що вони вже відверто заявляють.

Чи можливо дійти тієї конфігурації, яка буде прийнятною одночасно і для Кремля, і для України (причому і для влади, і для суспільства)?.

Відверто кажучи, наразі таке складно уявити.

Але абсолютно виключати також не можна.

Навіть суто з тих міркувань, що Україна повинна вести переговори навіть тоді, коли не дуже вірить в їхній успіх – бо лише це дозволить уникнути звинувачень у тому, що це "Київ не хоче миру".

І те, що зараз Зеленський погоджується на діалог попри неприйнятні положення – це правильна стратегія.

Тут варто нагадати основну ідею США у цьому процесі.

Давайте щиро: для Трампа доля України не має значення.

Чи буде мир справедливим? Чи виявиться тривалим? Чи не зруйнує він остаточно світовий порядок? Все це має другорядне значення порівняно з основною метою.

А головна мета полягає у тому, щоб здобути для Трампа Нобелівську премію миру.

Головна умова для цього – щоб війна закінчилася тією версією "миру", яка буде прийнятною для України та українців.

За доведення до капітуляції "нобелівку" не дають.

І це дає вагомі козирі українській стороні.

Дає можливість наполягати на червоних лініях, без дотримання яких Україна не прийме угоду.

Пошук балансу, за якого ці лінії будуть виправданими і для нас самих, і в очах партнерів, є найбільшим викликом цього процесу.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".