Останній рубіж на підступах до Києва: історія ДОТу №511 і добровольців у Мощуні

У четверту річницю деокупації області 24 Канал згадує головний бій у битві за Київ і спогади його учасників.

Нерозказана історія добровольців у битві за Київ: спогади учасників

Київська кампанія тривала з 24 лютого до 2 квітня 2022 року. Росіяни намагались оточити столицю, змусивши Україну до швидкої капітуляції. Коли спроби прорватись через Гостомель – Ірпінь – Бучу на північному заході і Бровари на сході зазнали краху, росіяни стягнули елітні підрозділи до Мощуна – селища за 20 кілометрів від столичної Оболоні.

ДОТ №511 в Мощуні / Фото, надане 24 Каналу

Тут у запеклих боях вирішувалась доля Києва. В обороні Мощуна брали участь 72-ОМБр імені Чорних запорожців та інші підрозділи ЗСУ, НГУ, ССО, ГУР, ТрО. Разом із регулярними військами на всіх напрямках ворожого удару на Київщині діяли численні добровольчі формування, серед них – ТРО "Азов".

Загін був створений полковником Андрієм Білецьким у перші години повномасштабного вторгнення Росії. У цих боях сформувався підрозділ, що став Третьою штурмовою бригадою, а згодом – Третім армійським корпусом. Тоді ж це був нечисленний і радше партизанский загін під командуванням ветеранів Азову. Більшість бійців не мали бойового досвіду. Озброєння – лише легке стрілецьке. Добровольці брали участь у всіх ключових боях по обидва береги Дніпра.

Київська кампанія була народною війною. За перший тиждень до нас долучилися тисячі добровольців – від письменників до спецпризначенців, які рвалися у бій,
– заявив у річницю бригадний генерал Андрій Білецький, командир Третього армійського корпусу.

Північно-західну частину Мощуна, в якому взагалі не було укріплених позицій ЗСУ, росіяни зайняли 5 березня 2022 року. Наступного дня почали форсувати річку Ірпінь. Добровольці прибули на підкріплення роті 72-ї ОМБр, яка тримала оборону і змушена була відступили до центру села. Ворог домінував у повітрі і на землі – мав авіацію, "Орлани", тотально переважав у живій силі, артилерії і важкій техніці. У захисників Мощуна не було ані високоточної артилерії, ані дронів. У ворога ж повний арсенал. Вогню такої інтенсивності не бачили навіть ветерани війни на Сході.

Київська кампанія показала, що це зовсім інша війна. 2014 рік у порівнянні був тренуванням, розминкою, – згадував Ярослав Левенець "Бот".

У Мощуні він командував розвідгрупою ТРО "Азов", нині – Третьою штурмовою бригадою.

Зруйнований Мощун / Скриншот із відео

Одним із завдань добровольців було збереження контролю над дорогою Мощун – Горенка. Облаштовувати взводний опорний пункт доводилось під цілодобовим вогнем, ворожі РЕБи залишили українські сили фактично без зв'язку.

Щоб зв'язатися зі штабом, ми бігали за 3 кілометри і набирали по мобільному телефону,
– згадує доброволець Володимир Фокін, нині командир 125-ої ОВМБр.

Бійці його підрозділу використали для налагодження зв'язку радянський польовий телефон ТА-57, кабелі під безперервним вогнем протягнули на 7 кілометрів від передніх позицій до виїзду з села.

"Наступальний потенціал у них був. Як в нас вийшло не дати їм закріпитися, я собі відповідь не можу дати", – каже Олег Романов "Ромаха", нині заступник командира полку безпілотних систем Третього армійського корпусу. Його побратими пояснюють це надзвичайною мотивацією не підпустити ворога до Києва – столиці і символа України.

Мощун мав стратегічне значення для ворога, був плацдармом для подальшого наступу на Київ, і ворог кидав на Мощун всі свої сили й ресурси, для них це було неабияк важливо. Ми вивезли Мощун виключно завдяки власній мотивації. Всі військові виконують історичну місію. Але в Мощуні була надісторична місія, яку ми виконали,
– сказав Дмитро Кухарчук "Сліп".

Під час боїв у Мощуні він був командиром 2-го батальйону "Азов-Київ", зараз – заступник командира Третього армійського корпусу.

8 березня Сили оборони України підірвали частину Козаровицької дамби, щоб наповнити мілку річку Ірпінь і відрізати російське угруповання. Рух техніки, логістика та евакуація стали для ворога край ускладненими, а перекидання важкої техніки – неможливим.

Супутникові знімки річки Ірпінь до та після підриву Козаровицької дамби / Фото проєкту "Схеми"

Починаючи з 11 березня, українські сили поступово відступали на околиці села – оборону тримали в лісі. Там розвідники з підрозділу Білецького виявили не зайнятий ворогом радянський ДОТ №511. У березні 2022-го це була понівечена одноповерхова споруда з трьома амбразурами, які колись були обладнані станковими кулеметами. Добровольці його нашвидкоруч укріпили, зробивши останнім рубежем оборони.

Дамбу підірвали, річка Ірпінь розлилась. Окупанти були відрізані від своїх підкріплень і техніки. Фактично вони були затиснуті, пробували пробитись. Нашим завданням було не випустити їх звідси і усіх побаранити… Перший раз мене обстріляли з літака, з гвинтокрила, 120-ми крили в тому старому радянському ДОТі. Він залишився, ідеально зберігся. В ньому ми перечікували сильні обстріли,
– розповідав розвідник "Процент", нині заступник командира 125-ої ОВМБр Третього корпусу.

В районі ДОТу під час спроби евакуації поранених загинув Денис Пономаренко "Аскет", медик ТРО "Азов", легіонер молодіжної організації "Центурія". Там же від кульових поранень під час вогневого контакту з ворогом загинув боєць взводу розвідки, легіонер "Центурії" Семен Шикоряк "Сем". Батько Михайло Шикоряк, який теж воював у добровольчому підрозділі, наполіг на переведенні з роти охорони у розвідувальний взвод, у якому служив і загинув його син.

З 14 березня росіяни кинули на штурм села 106-у повітряно-десантну "тульську" дивізію. Українське командування вводило додаткові сили на захист Мощуна. За кілька днів захисники заблокували населений пункт із двох сторін і почали обстрілювати з важкої артилерії місця переправи і зосередження. Окупантів витіснили до річки Ірпінь, створивши загрозу оточення.

Знищений понтонний міст і техніка ворога / Скриншот із відео

Вони тормознулись, накопичились, зав'язли, оскільки місцевості нормально не знали. Їх розбила наша арта, а потім десятки ДРГ з різних підрозділів і наші, зокрема, лазили через річку їх кошмарити. Росіяни вдруге, як і в 2014 році, не врахували важливу річ – дуже високу самоорганізацію української нації. У критичні моменти люди збираються, відкидають усе непотрібне і роблять те, що треба зробити, – рятують Україну,
– додає "Бот".

Добровольцями в Мощуні командували військові з досвідом АТО/ООС. Але для 90% бійців це були перші бої у житті. "Це прояв українського духу, який, напевно, в генетиці поколінь живе. Якби мені раніше сказали, що ці люди в такій операції братимуть участь, це навіть важко назвати операцією – йшла навала, яку ми зупиняли, – я б не повірив. Але тепер я вірю в усе", – казав "Сліп".

19 березня підрозділи Сили оборони почали відтісняти загарбників із Мощуна. В один момент відступ став панічним – росіяни кидали цінну техніку і озброєння. 21 березня село було повністю звільнене.

Як поразка у Мощуні змінила плани окупантів?

Поразка в Мощуні стала однією з ключових для початку втечі окупантів з Київської області.

Після того, як ми відбили Мощун та на цьому плацдармі почали тіснити противника до річки Ірпінь, стало очевидним: ми виграли битву за Київ,
– вважає головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

За даними проєкту "Схеми", оборонці Мощуна дали відсіч батальйонно- та ротно-тактичним групам зі складу щонайменше трьох елітних російських дивізій повітряно-десантних військ "Псковської", "Іваново-Костромської", "Тульської" та двох бригад морської піхоти – 155-ї із Владивостока та 40-ї із Камчатки. За підрахунками журналістів, захисники знищили щонайменше близько сотні бійців цих елітних підрозділів.

Меморіальний комплекс "Янголи Перемоги" / Фото victoryinbattle.org.ua

На території об'єкту культурної спадщини "Поле бою: Битва за Мощун", неподалік того самого ДОТу, тепер діє меморіальний комплекс "Янголи Перемоги", присвячений українським Героям, загиблим у боях в Мощуні. Вісімнадцять із них – назавжди в строю київського підрозділу добровольців.

Ворог був зупинений ціною багатьох життів. Пам'ять про загиблих – поруч із цією перемогою. Київська кампанія довела, що "друга армія світу" може програвати. А Україна перемагає, коли армія та нація – разом,
– заявив командир Третього армійського корпусу Андрій Білецький.