Кремль втрачає головну опору своєї системи

Навіть державний ВЦИОМ зафіксував у Росії найбільший за багато років сплеск невдоволення внутрішньою, зовнішньою та економічною політикою Путіна. Рейтинг «схвалення» упав до найнижчих показників – 65.6%. Для політика в демократичній країні це був би дуже пристойний показник. Але не для диктатора, для яких параноя – професійна хвороба.

Тим більше, вперше за час війни невдоволених внутрішньою політикою стало більше, ніж задоволених. І ця тенденція триває кілька місяців (див. ілюстрації).

Цікаво тут не саме падіння рейтингів. А причина. Бо російська система тримається на простій формулі: «ми забираємо у вас свободу й політику – але даємо стабільність».

Адже кремль не боїться протестів. Не боїться опозиції. Памʼять про обдурення «прігожинського маршу» дозволяє сподіватись навіть такі сплески пережити.

А от відчуття затяжної безнадії – це інша річ. У 2014 році росіянам продали ейфорію «Криму». У 2022 – «маленьку переможну війну». Але нескінченна війна, інфляція, нові податки, мобілізаційний страх і дедалі гірша економіка повільно руйнують головний міф путінської системи: що вона гарантує спокійне життя. І це для кремля значно небезпечніше за будь-які гучні заяви.

Найнебезпечніше для кремля тут навіть не падіння рейтингів. А поступове руйнування головної суспільної угоди путінської системи: «ми забираємо у вас свободу – але гарантуємо стабільність».

Адже росіяни можуть довго терпіти страх, корупцію і навіть війну. Але коли зникає відчуття, що попереду буде бодай якесь нормальне життя, система починає гнити зсередини – через апатію, цинізм і втрату віри у сенс мовчазного підкорення. Особливо після провальної війни.

Приклади? 1905, 1941, 1986, 1988-89.

… Щоправда, слуги «вправно» знайшли, як задовольнити баріна. Змінили формат опитувань. Додали очний компонент. Звісно, опитані «очі в очі» демонструють куди більшу лояльність. Цифри підтримки пішли в гору. Мабуть, цар задоволений.

Поки що.