Дім там, де тебе приймають: як громади створюють довгострокові рішення для переселенців

Коли говорять про довгострокові рішення для внутрішньо переміщених осіб, найчастіше згадують державну політику, міжнародні програми або законодавчі зміни. Але на практиці ці рішення починаються значно ближче до людини. У громаді, де вона шукає житло, роботу, підтримку для дітей чи літніх батьків і намагається знову відчути, що має дім.

Саме громади першими бачать, що після переміщення проблеми не існують окремо одна від одної. Житло впливає на можливість працевлаштуватися. Робота визначає економічну самостійність родини. Соціальні послуги допомагають втриматися людям, які не можуть впоратися самостійно. Інтеграція дітей, доступність транспорту, дозвілля, інформація, участь у житті громади – усе це частини одного маршруту.

Останні кілька років я мав можливість бачити громади, які вже почали працювати саме так.

Один із прикладів – Чернівецька громада. Майже відразу після початку повномасштабного вторгнення тут почали формувати не лише систему гуманітарного реагування, а й основу для довгострокової інтеграції. Було створено фонд тимчасового житла для ВПО, а згодом ухвалено комплексну програму інтеграції. З часом потреби внутрішньо переміщених осіб почали враховуватися і в інших місцевих політиках – від соціального захисту до охорони здоров'я.

Це не означає, що всі проблеми вирішені. Але громада перестала сприймати ВПО як тимчасових мешканців і почала будувати політики з розумінням, що вони є частиною громади.

Інший приклад – Михайло-Лукашівська громада Запорізької області. Це невелика громада, яка не має надлишку ресурсів. Проте саме вона демонструє, що проактивність часто важливіша за розмір бюджету. Через реалізацію різних проєктів, створення безпечних просторів, розвиток університету третього віку та співпрацю з приватним сектором вона поступово формує середовище, у якому люди можуть не лише отримати допомогу, а й залишитися жити.

Такі приклади не є поодинокими. Вони різні за масштабом, ресурсами та викликами, але мають спільну логіку. У центрі уваги перебуває не окрема проблема, а людина та її життєва ситуація. Саме тому громади починають шукати комплексні рішення, а не окремі проєкти.

Про це багато говорили під час Форуму "Розбудова систем задля досягнення довгострокових рішень для ВПО", організованого БФ "Право на захист" за підтримки УВКБ ООН. Для мене найважливішим висновком стала навіть не дискусія про нові механізми, а усвідомлення того, що в Україні вже є громади, які власним досвідом показують: довгострокові рішення працюють тоді, коли житло, зайнятість, соціальні послуги, громадська участь та місцеві політики перестають існувати окремо.

Водночас Форум ще раз нагадав, що навіть найактивніші громади мають свої межі. Їм потрібні якісна оцінка потреб, методологічна підтримка, навчання, партнерства та зрозумілі державні правила. Частину рішень вони здатні реалізувати самостійно. Частину – разом із громадським сектором та міжнародними організаціями. А окремі зміни можливі лише на рівні державної політики.

Саме тому роль партнерів полягає не в тому, щоб підміняти громади. Їхнє завдання – допомогти громадам зробити перший крок, протестувати нові моделі, поділитися експертизою та створити умови, за яких успішні практики можна буде масштабувати.

Мені здається, сьогодні це і є головний виклик. Не знайти ще одну універсальну модель інтеграції, а навчитися помічати та поширювати ті рішення, які вже працюють у різних куточках країни.

Бо довгострокові рішення для ВПО починаються не з нової постанови чи грантового проєкту. Вони починаються тоді, коли громада перестає реагувати лише на кризу і починає свідомо будувати своє майбутнє разом із людьми, які стали її частиною.