Від Вольтера до Такера Карлсона – як Росія вербує "корисних ідіотів" на Заході

Навіть найавторитетніші західні медіа та інтелектуали віками поширюють російські наративи – від Вольтера до Такера Карлсона. Історія показує, що Кремль століттями вправно використовує чужі ілюзії про Росію на свою користь, пише в Foreign Policy колишній керівник московського бюро Newsweek Крістіан Керіл. LIGA.net переповідає коротко.

Як The Economist став рупором Кремля

Редактори The Economist повірили черговій дезінформації Росії. Поважний британський журнал видав есе російського підсанкційного мільярдера Андрія Мельниченко, показуючи його як видатний голос реформ.

Розповідь – розпливчаста щодо конкретних вимог внутрішніх змін, але розлога у вимогах щодо визнання статусу Росії як великої держави. Вона не містила нічого, чого не міг би сказати Путін.

Там не було визнань приголомшливих руйнувань і численних злочинів росіян проти людяності. Мельниченко критикував несправедливі правила, нібито нав'язані Росії безсердечним Заходом. Він не згадав, що Кремль підписав численні міжнародні угоди, які порушував роками, включаючи ті, що визнають суверенітет і кордони України.

В есе не було нічого про значну економічну, соціальну і демографічну шкоду, яку війна Путіна завдала росіянам.

Як зазначили багато українських читачів, малоймовірно, що олігарх видав текст без мовчазної згоди Кремля. Крістіан Керіл припускає, що така публікація дуже сподобалась Путіну. The Economist куди ефективніше просунув аргументи на користь глобальної реабілітації Росії, ніж друзі Москви з американського чи європейського ультраправого крила.

Як Вольтер став фанатом Росії

Протягом століть російські правителі експлуатували активну уяву західних інтелектуалів, які прагнули проєктувати власні фантазії на імперію на сході. Ця тенденція сягає корінням принаймні часів Вольтера, який створив образ Росії як толерантної цивілізації, яку міг протиставити релігійному фанатизму Франції.

Вольтер хвалив Катерину ІІ за нав'язування цінностей Просвітництва варварським народам Євразії, аж до того, що аплодував деяким з її найжорстокіших завоювань.

"Якби я був молодшим, став би росіянином", – казав він. Йому легко було говорити, адже ніколи не був у Росії. Катерина ІІ, яка розпізнала у філософі цінного піарника, із задоволенням його фінансувала.

На певному рівні легко зрозуміти цю привабливість. Росія має багату культурну спадщину – хоча іноземці не помічають шовінізму в її основі. Вона водночас є частиною Європи та рішуче неєвропейською – три чверті країни в Азії.

Ця суміш викликає таємничу екзотику. Іноді в цьому є прихований расизм – багато росіян "виглядають європейськими", а російське православ'я все ще є впізнавано християнським.

Це спонукає західних інтелектуалів робити припущення, які вони б ніколи не застосували до інших авторитарних країн у Східній Азії чи на Близькому Сході, чиї політичні традиції значно ближчі до російських, ніж до західних.

Закохані в СРСР, сліпі до Голодомору

Ці "корисні ідіоти", як називав їх Ленін, схильні бачити те, що хочуть, ігноруючи решту. Західні інтелектуали, які відвідували СРСР, не помічали очевидних ознак зубожіння і терору, визнаючи лише утопічні атрибути, які їм показували.

Росією, писав Бернард Шоу в 1931 році, "керують люди вражаючих здібностей та безпрецедентної свободи думки" – це через три роки після того, як Йосип Сталін розпочав першу хвилю показових судів і за рік до Голодомору.

Провідні західні ЗМІ теж схильні до фактичного та морального спотворення – у репортажах з Москви кореспондент The New York Times Волтер Дюранті заперечував катастрофу примусової колективізації та спричиненого нею масового голоду в Україні, Казахстані та на півдні Росії, який забрав мільйони життів.

У 1944 році віце-президент США Генрі Воллес відвідав Магадан – місто в центрі величезної мережі концтаборів ГУЛАГу, проте не помітив нічого. Його короткозорість породили соціалістичні симпатії та захоплення ідеями містика російського походження Миколи Реріха.

Іноземні ентузіасти часто прославляють Росію як місце глибокої духовності – стереотип, що ігнорує підпорядкування Російської церкви державі та культуру авторитаризму й корупції, яка з цього випливає.

Фанати Росії з MAGA

Республіканці MAGA дотримуються тієї ж традиції. Коли американська ультраправа публіцистка Кендіс Оуенс відвідала Росію навесні, то захоплювалася красою її церков, які називала доказом глибокої християнської побожності.

Вона могла б так само хвалити прекрасні українські собори, але до них ставиться з презирством. Оуенс промовчала, коли росіяни атакували Києво-Печерську лавру – одне з найсвятіших місць православного світу, через кілька днів після її поїздки.

Оуенс не розуміла, що путінська Росія переслідує баптистів і Свідків Єгови, яких вважає небажаною конкуренцією державному православ'ю, попри те, що Кремль спонсорує агресивний ісламістський режим у Чечні.

У США російська шпигунка Марія Бутіна вміло задовольняла уявлення республіканців про те, що традиційні цінності Путіна включають право на носіння зброї – хоча у Росії один із найжорсткіших контролів за зброєю.

Кремль із задоволенням підтримує дружніх диваків, як от неофашиста Річарда Спенсера, який рекламував Росію як "єдину білу державу в світі" – кричуще невігластво щодо її етнічного різноманіття, включаючи величезну кількість мігрантів з Центральної Азії.

Американський консервативний журналіст Такер Карлсон хвалив візки для покупок у московському супермаркеті, які назвав доказом високого рівня цивілізації.

Прихильники Росії рідко виїжджають за межі великих міст і мають мінімальний контакт зі звичайними людьми. Якби мали, могли б дізнатися, що росіяни витрачають значно більшу частку доходів на їжу, ніж західні європейці. Що у росіян дуже високий рівень розлучень, епідемія домашнього насильства, зокрема через закон про декриміналізацію побиття у сім’ї.

Знову і знову ці люди не помічають слабкості Росії, її відсталості, корупції та суспільного занепаду.

Міф про силу Росії

Не лише праві винні у видаванні бажаного за дійсне. У 2009 році тодішній президент США Барак Обамата його команда вхопились за експрезидента Росії Дмитра Медведєваяк за уявного "поміркованого" партнера для реформ. Майже миттєво стало очевидно, що американці потрапили на чергову кремлівську брехню. Медведєв, маріонетка Путіна, не хотів змінювати політики шефа.

Вічні пошуки розумного в росіян знову виявилися міражем. Зараз Медведєв – один із найзапекліших "псів Москви".

Політична еліта США давно має слабкість до хибного тлумачення Росії – від радянологів Холодної війни до президента Дональда Трампа.

Від початку війни проти України в 2014 році й вторгнення в 2022 році, західні військові експерти, науковці, аналітики і журналісти, видавали аналізи, спотворені переоцінкою російських сил.

У 2022 році колишній голова Об'єднаного комітету начальників штабів, генерал Марк Міллі, сказав експрезиденту Джо Байдену, що Київ може впасти за 72 год.

Політолог Джон Міршаймер протягом війни прогнозував неминучий крах України – задовго до того, як стало ясно, що російські війська, хоч перевершують українські за ресурсами і кількістю людей, ослаблені корупцією, неефективним управлінням і технологічною відсталістю.

Ці експерти піддалися міфу про неосяжну силу росіян – тому ж, що довго переконувало Трампа, що слід ставити саме на Росію.

"Ми повинні бути вдячні українцям, які показали світові, чому цьому міфу час померти", – підсумовує Foreign Policy.