Хто насправді стоїть за міграційною кризою в Іспанії

Ще декілька думок про іспанську міграційну кризу. Є думка, що нібито саме Марокко спровокувало проникнення десятки тисяч мігрантів до іспанської Сеути. Але чи справді все виглядає так просто, як це подають заголовки?

Пропоную розібратися з однією теорією, яка складає ці події в дещо іншу картину.

Ситуація в Сеуті більше схожа на сплановану операцію, ніж на стихійний прорив кордону. Зараз в ЗМІ почали тиражувати думку, що ніби то Її влаштували, щоб покарати «незручний» іспанський уряд соціалістів за відмову допомагати Вашингтону й Тель-Авіву в ескалації конфлікту з Іраном.

Так це чи не так ми не знаємо. Але точно є дивні збіги. Наприклад, Марокканська влада давно невдоволена прем'єром Педро Санчесом через його газові домовленості з Алжиром, головним конкурентом Рабата в регіоні.

До того ж, як пише Telegraph, Марокко вже застосовувало подібний метод у 2021 році, коли після суперечки з Мадридом навколо Західної Сахари до Сеути ринули вісім тисяч мігрантів. Прийом уже випробуваний, а результат цілком передбачуваний.

Переміщення такої кількості людей з марокканської території до Сеути просто не могло відбутися без відома тамтешніх силовиків. Тим паче що серед тих, хто дійшов до іспанського анклаву, переважають чоловіки призовного віку, а їхні дії були скоординовані аж надто добре як для стихійного натовпу.

Варто пригадати, що коли марокканській владі справді потрібно, вона діє гранично жорстко. У 2011 році тамтешні силовики буквально розчавили виступи мешканців окупованих міст Західної Сахари. Отже, питання не в спроможності контролювати кордон, а виключно в бажанні його контролювати.

Окремо тут слід згадати Ізраїль. Іспанія симпатизує боротьбі палестинців і виступила проти американо-ізраїльських бомбардувань Ірану. У відповідь Ізраїль уклав військову угоду з Марокко, хоча стосунки між Єрусалимом і Рабатом традиційно теплі й без того, зокрема на рівні спецслужб.

Тож картина на перший погляд складається доволі логічна. Міграційний потік у такій ситуації перестає бути гуманітарною проблемою і перетворюється на інструмент тиску, який можна увімкнути й вимкнути в потрібний момент.