Чи залишаться в Україні Adidas, Puma і Bosch?

Після кожного удару по складах виникає практичне запитання: чи не припинять іноземні компанії постачати в Україну одяг, взуття, техніку та інші товари?

Чи ходитимемо ми й далі у кросівках Adidas, футболках Puma та користуватимемося технікою Bosch?

Найімовірніше – так.

Бо для великих західних компаній робота з Україною ніколи не була бізнесом без ризику.

Ще в 1990-х Україна вважалася складним ринком. Висока інфляція, нестабільна валюта, неплатежі, слабкість банківської системи та політична непередбачуваність. Навіть кредити, які надавалися під гарантії українського уряду, не сприймалися іноземними банками та експортерами як операції, яким можна просто повірити на слово.

Їх страхували.

Німеччина використовувала систему експортних гарантій, відому як Hermes Cover. Її принцип простий: німецька компанія продає товар або обладнання іноземному покупцеві з відстроченням платежу, а держава страхує значну частину ризику, що гроші не будуть отримані.

Hermes – це не звичайна приватна страховка. Це експортна гарантія Федеративної Республіки Німеччина, якою управляє уповноважений оператор. У разі страхового випадку основна частина ризику переходить на німецьку державу, а експортер зберігає лише передбачену договором власну участь.

Подібну систему мала й Італія через державне експортно-кредитне агентство SACE. Італійський банк міг кредитувати іноземного покупця для придбання італійських товарів, машин або обладнання, а SACE страхувала ризик неповернення кредиту через комерційні чи політичні обставини.

Тобто схема не була складною.

Український покупець отримував товар або кредит. Іноземна компанія – замовлення. Банк – страховий захист. А держава країни-експортера допомагала своєму бізнесу працювати на ризикованому ринку.

Тому нічого принципово нового сьогодні не відбувається.

Змінився ризик.

У 1990-х страхувалися переважно від неплатежів, валютних обмежень, дій держави та політичної нестабільності. Сьогодні до цього переліку додалися війна, ракетні удари, громадські заворушення та фізичне пошкодження майна.

Німецькі гарантії Hermes продовжують застосовуватися для торгівлі з Україною. Вони покривають комерційні та політичні ризики, а для українського напрямку діють спеціальні спрощені умови. Кожна операція, звичайно, оцінюється окремо.

Італійська SACE також прямо декларує готовність страхувати експорт та інвестиції в Україну. До політичних ризиків вона відносить війну, політичне насильство, валютні обмеження, експропріацію та порушення контрактів.

Додалися й міжнародні механізми. MIGA, агентство Групи Світового банку, страхує інвестиції в Україні від політичних і воєнних ризиків. Після повномасштабного вторгнення обсяг виданого ним страхового покриття для України вимірюється вже сотнями мільйонів доларів.

Отже, іноземний бізнес не працює в Україні тому, що перестав боятися.

Він працює тому, що десятиліттями вчився страхувати українські ризики, а тепер адаптує старі інструменти до нової війни.

Після знищення складу компанія ставить перед собою не лише питання: «Чи варто йти з України?»

Передусім вона рахує інше: скільки коштуватимуть новий страховий поліс, інший склад, менші партії та безпечніший маршрут.

Звичайно, ризик має ціну. Страхова премія, резервна логістика, розосередження товару та додаткове фінансування поступово потрапляють у собівартість. Тому окремі товари можуть подорожчати, а доставка – стати довшою.

Але це не означає, що міжнародні бренди масово залишать український ринок.

Для компанії піти з країни – це також витрати: втрачені продажі, клієнти, дилерські мережі та місце, яке швидко займе конкурент.

Тому українці, найімовірніше, й надалі купуватимуть Adidas, Puma, Bosch та інші звичні бренди.

Просто товар їхатиме іншим шляхом, зберігатиметься не на одному великому складі, а на кількох менших, і матиме в ціні додаткову плату за ризик.

У сучасній економіці бізнес працює не там, де немає небезпеки.

Він працює там, де небезпеку можна оцінити, розподілити і застрахувати.