Удар по Новоросійську: шість процесів, які ініціювала українська атака

Україна завдала комбінованого удару по порту Новоросійська. В українських медіа відзначили успіх удару – долетіли й дрони, й ракети. Але детального аналізу наслідків я поки що не бачив. Спробую окреслити ситуацію "широкими мазками".

Для початку спробуємо оцінити "куди попало" за допомогою карти пожеж від NASA – NASA FIRMS. Вона, до речі, дозволяє оцінити прильоти по обидва боки лінії фронту. Відкриваю і дивлюся, що охопив вогонь.

Отже, по черзі.

• Зерновий термінал та елеватор залізничної станції.
• Зерновий термінал у порту (Новоросійський зерновий термінал).
• Зерновий термінал (елеватори) КСК.
• Власне, база Чорноморського флоту РФ (включно з пришвартовані кораблі).
• Галявина в лісі, де, ймовірно, розташовувався якийсь комплекс ППО.

Зверніть увагу, що три з п’яти локацій пов’язані з експортом зерна. Горіли добре – не були порожні.

І для Російської Федерації це вкрай неприємно, якщо не сказати "болісно". Чому? Давайте замислимося над структурою потужностей для експорту зерна з РФ.

• Термінал НЗТ – це до 7 млн тонн перевалки на рік (у 2025 році фактично було перевантажено 5,95 млн т)
• Термінал КСК – до 11 млн тонн (у 2025 році відвантажено 7,9 млн т.)
• Є ще термінал НКХП, який зараз реконструюють і який після запуску матиме потужність 11–12 млн тонн. Але питання стосується зернового терміналу залізничної станції, з яким безпосередньо пов’язаний НКХП. А той горів.

Отже, загалом пошкоджено потужності, які могли забезпечити вивезення до 28 млн тонн зерна на рік (а якщо не враховувати потенційно добудований НКХП, то 18–20 млн тонн). Це багато.

Новоросійськ дійсно є найбільшим у РФ кластером з експорту зерна. Але мені зараз скажуть, що Новоросійськ – не єдиний порт. Погоджуюся. Найбільший вузол для вивезення зерна з РФ розташований на березі Азовського моря. Ростов-на-Дону, порт Тамань, порт Азов, Єйськ сукупно мають пропускну здатність до 36–37 млн тонн на рік. Ну і рейдова завантаження в порту Кавказ – ще близько 21 млн тонн.

Але є одна "невеличка проблема", пов’язана з результатами роботи СБС ЗС України. Судноплавство по Азовському морю практично зупинено. Тобто весь Азовський кластер, починаючи від Ростова і аж до порту Кавказ, простоює.

Але ж Росія – морська держава. Так, морів багато. А побудованих терміналів не надто багато. Сумарні потужності балтійських портів – 11 мільйонів тонн на рік – стільки ж, скільки забезпечував один із новоросійських терміналів, що сьогодні перебуває у кризовому стані (маю на увазі КСК).

Є ще Каспійське море – для експорту до Ірану та країн Центральної Азії. А також для використання транспортного коридору "Північ-Південь".

Але там теж є проблема. Точніше – дві.

1. Пропускна здатність усіх (!) зернових терміналів РФ на Каспії – 1,5 млн тонн.

2. Навіть якщо доставити зерно залізницею до іранських портів – там склалася незрозуміла ситуація з Ормузькою протокою. Вона то відкрита, то закрита.

Отже, понад 80% російських потужностей з перевалки зерна сьогодні не можуть бути задіяні для відвантаження на експорт. Одні працюють, але судна до них не можуть підійти. Інші трохи постраждали від атак дронів.

Фактично, нічною атакою Україна зрівняла ситуацію: Росія зупинила експорт зерна через порти Одеської області, а ЗСУ поклали край експорту зерна через російські порти на Чорному морі.

Заради справедливості зазначу, що залишився лише один порт – Туапсе. З терміналом, пропускною спроможністю до 3 млн тонн. Наскільки довго він протримається – не знаю, але підозрюю, що й там незабаром буде гаряче.

Що далі? А далі відбуваються одразу кілька процесів.

Перший. Туреччина як посередник. Анкара спробує перехопити частину вантажопотоків російського зерна (залізницею через транскаспійський маршрут). Але на своїх умовах: викуповуючи та реекспортуючи його як власне. Максимально можливий обсяг (з урахуванням пропускної спроможності залізниці та наявності вагонів) – до 10 млн тонн.

Друге. РФ спробує перенаправити частину вантажопотоків до грузинських портів. Але це "часткове" рішення – не більше 5–6 млн тонн.

По-третє. Україна спробує експортувати зерно через територію Молдови та румунські порти. Але там є проблема з пропускною спроможністю. І максимальний обсяг, якого можна досягти, – 5–7 млн тонн. Тобто трохи більше 10% експорту.

Четверте. Експорт залізницею через територію Польщі? Ще 10%. Таким чином, сьогодні ані Україна, ані Росія не можуть поставити на зовнішні ринки більше 20% свого врожаю.

А це означає активізацію п’ятого процесу – активних переговорів щодо зернової угоди. У цьому процесі Туреччина сподівається стати ключовим посередником (за згодою США). Або хоча б майданчиком для підписання документів за аналогією з 2022 роком. Терміни активізації? Активні консультації, гадаю, тривають уже сьогодні. Питання щодо формату цієї угоди.

Чи може вона зірватися? Так. Тоді РФ спробує максимально переорієнтувати свій експорт на ринок КНР, витісняючи звідти Україну (а щодо пшениці частка України становить 20% , щодо соняшникового шроту – 80% , щодо рослинної олії – 28–30% імпорту Китаєм). А також спробує вийти на порти Ірану.

Але тут РФ опиниться перед вибором: зерно чи нафта. Адже війна в Ірані – це нафтові доходи (але без експорту зерна). Мир в Ірані та відкриті порти – це зниження ціни на нафту.

А що Україна? Це теж один із напрямків. Але, як і у випадку Москви з Китаєм та Іраном, не надто "комфортний". Я не здивуюся, якщо у 2026 році з ініціативи США постане питання залізничного транзиту до портів Балтії. Так, через Білорусь. Просто Штатам восени потрібно буде розблокувати експорт калійних добрив. І калій піде "в обмін на зерно". А також буде підтверджено (вкотре) або навіть збільшено квоту на можливість придбати ракети PAC-3. Цинічно, але це в дусі Трампа.

У такому разі питання до української політики – якщо вже вести переговори з Мінськом, то з урахуванням претензій за 2022 рік. Тут мова не йде про транзитні послуги: Київ отримує експорт зерна, Мінськ – доступ до неросійських портів (і тим самим зменшує залежність від Москви). А якщо Лукашенко це потрібно, його можна змусити піти на поступки.

Оригінал