VK: збитковий проект, який Кремль не дає збанкрутувати

Російська компанія VK уже багато років залишається глибоко збитковою, накопичуючи багатомільярдні борги. За оцінками, сукупні зобов’язання компанії вже перевищують 150 млрд рублів. Частину кредитних проблем російські структури традиційно вирішують через реструктуризації та нове фінансування.

Виникає закономірне питання: чому компанія, яка роками генерує величезні збитки, продовжує отримувати підтримку замість того, щоб піти на банкрутство?

Відповідь значною мірою лежить не в економічній, а в політичній площині.

VK — це не просто комерційна структура і не звичайна соціальна мережа. Після переходу під контроль російської держави її платформи, зокрема «ВКонтакте», стали важливим елементом російської інформаційної та репресивної системи.

Саме «ВКонтакте» має особливу цінність для російських силових структур, передусім ФСБ. Мільйони росіян добровільно залишають у соцмережі персональні дані, спілкуються, створюють групи, публікують дописи та фактично формують величезний масив інформації про власне життя.

Для спецслужби це готова база даних і готове середовище для контролю.

Не потрібно встановлювати прослуховування в кожній квартирі, якщо громадяни самі ведуть листування, публікують фотографії, повідомляють про свої погляди та контакти. Достатньо контролювати платформу, фільтрувати контент, відстежувати користувачів і передавати потрібну інформацію силовикам.

Особливо після початку повномасштабної війни російська влада послідовно перетворює цифрове середовище на інструмент політичного контролю. «Неправильні» дописи можуть стати приводом для переслідування, а сама система соціальних мереж — джерелом даних для державного апарату репресій.

Тому VK у нинішньому вигляді логічніше розглядати не лише як бізнес, а як частину державної цифрової інфраструктури Росії.

І саме цим можна пояснити феномен компанії, яка здатна роками залишатися збитковою, але при цьому отримувати нові можливості для фінансування та реструктуризації боргів.

Якщо звичайний бізнес не приносить прибутку, він банкрутує. Якщо ж підприємство виконує важливу для держави функцію — економічні збитки можуть перестати бути головним критерієм його існування.

У випадку VK таким «нематеріальним активом» є контроль над величезним цифровим середовищем, яке має очевидну цінність для російської державної машини, включно із силовими структурами.

Тому питання щодо VK варто ставити не лише бухгалтерське — скільки мільярдів компанія втратила? — а значно ширше: скільки Москва готова платити за збереження інструменту цифрового контролю над власними громадянами?

І відповідь, схоже, проста: стільки, скільки буде потрібно.

Бо у випадку VK держава фінансує не просто збитковий бізнес. Вона підтримує інфраструктуру, яка одночасно працює на пропаганду, інформаційний контроль і потреби російської репресивної системи.

А такі «активи» у Росії, як відомо, не банкрутують.