В Іспанії помер «хлопчик-вовк», який понад 10 років прожив у віддалених горах

В Іспанії у віці 80 років помер Маркос Родрігес Пантоха, відомий як «хлопчик-вовк із Сьєрра-Морени». У дитинстві він понад десять років прожив у віддалених горах майже без контакту з людьми. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на CNN.

Маркос народився 1946 року в селі Аньора на півдні Іспанії. Після смерті матері залишився з батьком, який вдруге одружився та перевіз сім'ю до гір Сьєрра-Морена. Хлопець зазнавав жорстокого поводження з боку мачухи. Коли Маркосу було сім років, батько продав його літньому пастуху кіз. Той навчив дитину доглядати за тваринами та полювати на кроликів. Хлопець також навчився розрізняти та наслідувати звуки диких тварин.

Після смерті пастуха Маркос залишився в горах сам. Згодом він розповідав, що зумів завоювати довіру вовчої зграї: приносив їжу вовченятам та вив, коли відчував небезпеку. Водночас людей хлопець уникав і ховався, почувши людські голоси.

Так тривало до 19 років, коли Маркоса знайшли представники іспанської Цивільної гвардії. Після повернення до суспільства йому довелося фактично заново пристосовуватися до життя серед людей. Спочатку Маркос жив у священника в місті Хаен, згодом – у монахинь у Мадриді.

Він також відслужив в армії та працював у готелі й ресторані. Дослідник життя Пантохи, професор Габріель Ханер Маніла, зазначав, що після повернення до суспільства чоловік майже не розумів правил соціального життя, мав труднощі з мовленням і не знав назв багатьох звичайних речей. Незвичайна історія іспанця згодом стала основою для фільму «Серед вовків».

Останні роки Пантоха проживав у подарованому йому будинку та хворів. Знайомий Маркоса Артуро Арконес розповідав, що той до кінця життя вважав період, проведений серед вовків, найщасливішим. «Він завжди казав, що найщасливіше його життя було з вовками, бо з людьми він почувався не дуже комфортно», – розповів Арконес.

До слова, раніше науковці дослідили вовків, яких із раннього віку вирощували поруч із людьми, та з'ясували, що вони можуть успішно взаємодіяти з людиною для досягнення спільної мети. Водночас вовки частіше за собак проявляли самостійність та намагалися діяти за власною стратегією.

Науковці пов'язують відмінності у поведінці вовків і собак із процесом одомашнення. Вважається, що близько 30 тис. років тому вовки почали наближатися до людських поселень у пошуках їжі, а подальше приручення та селекція поступово змінили їхню поведінку й генетичні характеристики.